Проповідь владики Володимира у першу неділю Великого посту
Ів. 1, 43-51
Возлюблені в Христі браття і сестри!
Щиро вітаю вас в недільний день. Кожна неділя має воскреслий характер, також в час Великого посту.
Великий піст є часом відновлення, шліфування в людині Божого образу. Бо на образ і подобу Божу людина була створена.
Носячи в собі образ і подобу Божу, ми йдемо конкретною життєвою дорогою. Це називається покликання. Покликання – це Боже запрошення, а не нагорода за наші заслуги. Великим мистецтвом є розпізнати власне покликання, на нього відповісти. Не важливо, що подумають інші, бо нам жити своє власне життя.
Темі покликання присвячене сьогоднішнє євангельське слово. Це велика таємниця, яка криється в Божому задумі. Можемо собі подумати, що добре було апостолам, які чітко почули
з уст Ісуса запрошення йти за ним.
А як пізнавати покликання нам сьогодні?
Ангели не приходять і нас нікуди не тягнуть. У декого процес розпізнання покликання відбувається швидко і просто, в інших – це багато клопотів з численними роздоріжжями. Але хто щиро шукає свій шлях, то звичайно його знайде. Божий голос промовляє в певних обставинах і через різних людей. Важливо мати відкриті вуха і серце. Завжди будуть сумніви, але сумнів – це ще не зневіра, він радше мотивує до детальнішого пошуку. Ми нераз собі думаємо, як здобути покликання до священичого, монашого чи будь-якого іншого служіння, як заохотити людей до цього. Найпершим заданням є формувати добрих людей і християн. Якщо людина приятелює з Богом, тоді чує Його голос. Покликання не є вигадкою людської фантазії, бо кличе Бог.
Є факт, що навіть коли Ісус Христос ще був на землі, то не всі його слухали чи приймали.
Для сучасників Ісуса був незрозумілим цей факт, що Він народився в стаєнці у Вифлеємі. Було незрозумілим це, що Ісус роки свого дитинства і молодості провів у Назареті. Ця місцевість була таким марґінесом суспільства. Тому Натанаїл ставить сумнівне питання: «А що доброго може бути з Назарету?». Саме таке місце вибрав Бог для свого Сина, щоб придивлявся до тих, за кого мав згодом померти. Чимало людей не впізнали в Ньому Месію.
Ісус Христос свого часу сказав до Филипа дуже чітко: «Іди за мною». Таке ж запрошення Ісус скерував і до багатого юнака, але отримав негативну відповідь. Були випадки, що певні особи зі страху чи як спосіб втечі самі проявляли ініціативу піти за Ісусом, але Він їх не приймав, вказуючи на виклики апостольського життя і служіння. Він напевно бачив поверхове бажання, водночас брак мотивації до правдивого служіння. Також навернення зі страху чи під тиском не є ефективне.
Служіння не обіцяє кар’єри чи слави на землі. Воно вимагає жертовності. Ми бачимо, як особливо в час війни ревно служать численні волонтери. Вони не очікують за це винагороди, а хочуть жити гідно на своїй землі. Це водночас інвестиція у вічність.
Хтось може розчаровано сказати, а чому довелося мені народитися тепер, саме тут і жити в такий непростий час. Війна принесла багато викликів в наш український дім, також порушила світовий порядок. Щораз більше запитань залишаються без відповіді. Ми живемо від ранку до вечора, чекаючи наступного світанку. Але потрібно дякувати Богу за ці світанки. В час війни є велике прагнення помсти, прокльонів, ненависті. Тим самим, це б був великий програш. Дуже важливо навіть в час війни зберегти людське обличчя.
Сьогодні є також неділя православ’я – від гр. ордотоксія означає правдиву віру, правильне почитання Бога. В цьому помагають ікони, мощі святих… Не йдеться про православ’я як конфесію, а православ’я цілої Церкви, вселенське, католицьке, яке ціла Церква визнала в боротьбі проти іконоборства.
Що більше, людина є іконою Божою. Чи ми це завжди зауважуємо? Тобто, чи ми відповідно живемо? Нехай цей недільний день, а також час посту буде пошуком відповіді на дане запитання.
05.03.2023 р. Б. Собор св. Юра
+ВОЛОДИМИР ГРУЦА
