Субота 2Тм 3,1-9; Лк 20,45-21,4 (о. Тур.) В пошанування 116-ої річниці уродин Архиєпископа Володимира Стернюка, Архикатедральний Собор святого Юра.
Дорогі учасники сьогоднішнього моління, ми присвятили Службу Божу світлої пам’яті Архиєпископу Володимиру Стернюку і молилися за світлий упокій його душі. Саме, завтра – 116-та річниця від дня його уродин. На спільну молитву зібралися, здебільшого, священники, яких у стан священства поставив архиєпископ Володимир, таку побожну ініціативу започаткував митрофорний протоієрей, отець Кравчик Роман. Дякуємо отцю Роману за добрий та світлий почин, який молитовно реалізуємо.
Озвучимо кілька слів про постать архиєпископа Володимира, як доброго та світлого пастиря свого часу. Він народився у сім’ї священика й цікаво те, що його мати, Євгенія Коновалець (1873 – 1930), донька зашківського пароха о. Михайла Коновальця (1824 – 1887), була тіткою полковника Євгена Коновальця (1891 – 1938). Освіту, Володимир здобував у міській народній школі та у львівській Академічній ґімназії.
Згодом, у віці 14 років, батько направив його на студії в Бельгію, де він закінчив гімназію в місті Есхен під опікою отців Редемптористів, опанувавши добре французьку мову та інші. У Бельгії став ченцем редемптористом, завершив університетські богословські студії в Боплато та Лювені, де висвячений на священика 1931 року. Не залишився за кордоном, а повернувся в Україну.
Виконував душпастирство у монастирях ЧНІ: Станиславові, Тернополі, Львові, а також, був місіонером на Волині. Перейшов випробування двох воєн, був арештований «радянськими» в 1947 році на 5 років виправних робіт, які він відбув у таборі в Єрцево Архангельської області. Повернувся у Львів, де працював охоронцем, а пізніше, обліковцем у Львівському тресті зеленого господарства, згодом, санітаром «швидкої допомоги».
Знаємо, що нашу Церкву ліквідував тодішній уряд, багатьох духовників арештували, фабрикуючи різні злочини, а інші знайшли працю й покірно її виконували, надіючись на позитивну зміну. Виконуючи різні роботи, отець Володимир Стернюк продовжував священницьку діяльність підпільно, наражаючись на небезпеку поновного арешту. З трепетом прийняв архиєрейське служіння, яке звершив над ним єпископ Василій Величковський 2-го липня 1964 року. Звичайно, що і владика Володимир Стернюк, й інші духовні, та миряни черпали силу через молитву до Святого Духа. Господь опікувався своєю Церквою, її вірними, пам’ятаючи слова Ісуса: «Але й волосина з вашої голови не пропаде» (Лк 21,18).
Нелегко було преосвященному Володимирові за часів існування радянського союзу, коли гонили вірних нашої Церкви! Він та його мешкання були увесь час під пильним оком служб безпеки, які часто приходили до нього, щоб зламати його «духовний хребет», але не зуміли цього зробити, навіть, маючи атомний потенціал. Це був Володимир, архиєпископ Стернюк, який опирався тискові та погрозам служб КГБ чи КДБ!
Навчав тих, хто зголошувався до священницького стану, готував богословську літературу, яку перекладав з іноземних мов, поширюючи її між тодішніми викладачами та кандидатами у священство. Єпископ Володимир поставляв відповідно підготованих осіб у священницький стан, служив Христовій Церкві так, як міг, долаючи небезпеки. І я один із тих, хто 23 листопада 1980 року був поставлений у священство преосвященним Володимиром в його мешканні на вулиці Чкалова, у Львові.
Цікаво те, що з присутніх, крім згаданих, преосвященний Володимир поставляв одночасно на диякона Якимця Михайла, ченця редемпториста, а служила на Святій Літургії сестра Люба, зі сестер милосердя святого Вікентія; нас було четверо! Звичайно, не обходилося без того, що єпископа часто відвідували різного типу каральні органи. А Церква продовжувала жити, бо сам Спаситель сказав: «Я тобі кажу, що ти – Петро; і на цім камені Я збудую свою церкву, і брами пекла не здолають її» (Мт 16,18). І не здолала Церкви та преосвященного Володимира могутня каральна радянська машина! Він святкував Господню перемогу, яка прийшла в грудні 1989 року, коли між папою Іваном-Павлом ΙΙ та Генеральним секретарем Союзу Михайлом Горбачовим було погоджено дозвіл на явне служіння греко-католицької Церкви.
Преосвященний Володимир був мудрим очільником нашої Церкви у часі підпілля і згодом, зайняв відповідне місце, яке вказав йому уряд святої Церкви. Архиєпископ Володимир був відданий всією душею служінню своїй Церкві! Це була покірна, молитовна, з ораторськими та організаційними здібностями, добра людина! Він просто й щиро спілкувався з вірними, не ставив жодних перешкод, був відкритим на спілкування. Володів глибокими знаннями не лише з богослов’я, а й цікавився та перечитував новітню літературу, яку, здебільшого, поставляв йому отець Михайло Сабрига, згодом, єпископ тернопільський. Відповідно сприймав різні новини, які ставалися в державі та поза її межами.
В часи переслідування приймав усіх, кого знав у своєму скромному мешканні й радо гостив, та ділився тим, що посідав. Багато із вас знали його, як непересічну особу, тому пам’ятаймо про нього, як відданого душпастиря, керманича й служителя нашої Церкви!
Сьогодні ми прочитали певний текст Святого Писання від Луки, де Ісус вказує на кинуті дві лепти в скарбницю святині бідною вдовою. І ми, теж, кидаємо своїх дві лепти у світлу та добру пам’ять про нашого великого архиєрея, молільника, служителя Церкви, –
суспільного діяча та мудрого патріота свого народу!
Зі святими упокій, Господи, духа заснулого слугу твого Архиєрея Володимира!
