29 листів дітей-сиріт, написаних до митрополита Андрея (Шептицького), вперше вийшли друком у книжечці «Небо. Святому Миколаю, через руки митрополита Андрея Шептицького». Про це повідомляє радіо «Свобода»
«Найдорожчі Таточку!
Прошу приїхати до нас, бо я ще Таточка ніколи не бачила. Я сего року перший рік в приюті і всі товаришки говорять, що мають Таточка у Львові, і я лише слухаю та й думаю собі: а ну як Таточко приїде, чи схоче мене взяти за свою дитину? Бо вже кілька літ, як помер мій рідний Тато і тепер не маю нікого…»
«Я Любця. І дуже боюся чорта. Най Таточко приїдуть і мене сховають під плащ, і чорт мене не буде бачити».
«Я ще не умію писати, але пишу кілька слів, щоби сказати, що я Таточка люблю. Бо я не маю нікого. Мама і тато мені померли. А тут я маю всьо і також Таточка. Я нічого не можу післати Таточкові, лишень рогульок і тісточко».
Дитячі листи, написані у 20-30 роки минулого століття Марцельками, Ольгами, Нусями, Васильками, Ганусями, Ірцями, Михасями (так вони себе підписували), дуже теплі і щирі, але у них гірка доля кожної сироти.
У 1921 році митрополит Андрей написав лист до Папи Бенедикта XV та єрархії США та Канади з проханням про допомогу сиротам. Цей лист опублікований у книжці. Слуга Божий пише про те, що з 1914 до 1920 не було року, щоб через Галичину не переходили якісь війська. І вже маємо 20 000 сиріт, писав митрополит Андрей, що нема ними кому зайнятись. У листі йдеться про те, що Церква організувала двадцять сиротинців, але не завжди може дати дітям те, що їм потрібно: «Діти, що їх примістили ми по сиротинцях, є часами так пригноблені трагедією їх життя, що сестри, котрі є якби матерями для дітей, мусять не раз місяцями працювати, щоб викликати усміх тих маленьких. Через цілий рік є неможливо виробити атмосферу веселости і щастя».