Завтра 25 жовтня, в Україні відзначають День військового капелана і з цієї нагоди пресслужба Львівської Архиєпархії розпочинає новий проект «Місія – бути поруч: історії військових капеланів». Ми познайомимо вас із п’ятьма історіями священнослужителів Гарнізонного храму та спробуємо показати війну їхніми очима – з непростими викликами і болем втрат, але з непохитною вірою та братерською любов’ю.
У проекті представимо інтерв’ю з настоятелем Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, керівником «Центру військового капеланства» о. Тарасом Михальчуком, капеланом Національної академії сухопутних військ, синкелом у справах капеланства ЛА о. Андрієм Хомишиним, капеланом 1-ої окремої бригади Державної спеціальної служби транспорту о. Олегом Кришталем, капеланом 103 бригади Сил територіальної оборони о. Нестором Кизиком, капеланом Військового коледжу сержантського складу НАСВ, настоятелем військового храму Стрітення Господнього о. Михайлом Білецьким. Сподіваємось, що через розмови з ними всі ми зможемо вкотре утвердитися у мужності й силі наших захисників, переосмислити цінність часу, зрозуміти важливість кожної людини, яку зустрічаємо на життєвому шляху, а головне – зростемо духовно та морально.
Також хочемо зауважити, що капеланський рух, про який гучно заговорили у 2014-му, насправді існував ще задовго до цього. Військові капелани служили в легіонах Січових стрільців, Галицькій армії, Українській повстанській армії. Ще з 2000-их років осередком капеланського служіння у Львові стала Національна академія сухопутних військ, а згодом утворилася ціла структура – «Центр військового капеланства», який провадить духовну опіку не тільки над курсантами, але й над іншими військовими частинами, різними родами військ.
У 2014-му поруч з офіцерами і солдатами, волонтерами і медиками, усім громадянським суспільством, бій за незалежність почало й духовенство, озброївшись лише вірою та неймовірним бажанням – бути завжди поруч. Не дивно, що ми бачили капеланів у найгарячіших точках, вони ховалися в бліндажах, сповідали в окопах і попри все намагалися нести Боже світло у найтемніші місця, завжди залишаючись поруч. Окрім духовної підтримки, упродовж цих років, військові капелани задовольняють й чимало матеріальних потреб наших захисників: від медичних аптечок і форми, до автомобілів і дороговартісної реабілітації. А Гарнізонний храм за весь цей час став не тільки величною святинею з унікальними розписами, але й місцем, де тебе завжди почують і допоможуть.
6 грудня 2011 року, в день 20-ї річниці Збройних Сил України, у Львові, на вулиці Театральна 11, відбулася урочиста Літургія та освячення першого в Україні Гарнізонного храму. Тоді Митрополит Ігор звернувся до усіх присутніх зі словами: «Дорогі молільники, ми так довго чекали на сьогоднішній день ….». Майже 11 років по тому, про Гарнізонний храм та велику спільноту військових капеланів, які тут служать, знають не тільки у Львові, а й далеко за його межами. Саме сюди найперше приходять за допомогою наші захисники, під куполом цього храму шукають розраду їхні рідні, тут створюють нові родини і проводжають Героїв в останню дорогу, тут хрестять, вінчають, багато сумують і часто плачуть, але ще більше – вірять, моляться і віднаходять втрачену силу.
«Безумовно, Гарнізонний храм завжди залишається місцем, де військові капелани, насамперед надають духовну опіку і підтримку захисникам України, їхнім родинам, пораненим, сім’ям полеглих героїв, їхнім дітям. Також дбаємо про те, щоб систематично відвідувати військовослужбовців у місцях бойових дій, адже там духовна опіка є надважливою. Поруч з військовими ми крокуємо вже понад 20 років, часто говоримо, що курсанти, з якими вперше зустрілися ще в Академії, сьогодні вже стали полковниками, генералами, керують цілими бригадами. Оскільки географія наших знайомств дуже широка, то отримуємо багато звернень і прохань про допомогу, які стараємось максимально задовольняти» – розповів настоятель Гарнізонного храму о. Тарас Михальчук.
Сьогодні військові капелани знову одягають каски й бронежилети і знову вирушають туди, де їх дуже чекають, щоб спільно молитися і багато слухати, щоб втішати і разом сміятися, щоб дарувати любов і просто бути поруч.
Дякуємо їм за приклад неймовірного служіння! Дякуємо за те, що навіть під свистом ворожих куль, вони так відважно зцілюють людські душі!
Хеш-тег проєкту – #місіябутипоруч
Наступні 5 історій публікуватимуться від 25.10 до 29.10, щодня о 10:00
Фото – Юрко Дячишин та з архіву капеланів
