21 неділя Гл 2,16-20; Лк 8,5-15 (о. д-р Турконяк Р.) Старичі 02.11.2025.
Для святого апостола Павла було дуже важливою річчю тісно з’єднатися з Христом, жити з ним духовним способом. Він не бажав нічого матеріального, не шукав жодної вигоди, не розраховував на вакації в служінні, святий апостол Павло смакував свою відданість Господові навіть у переслідуваннях та побиттях. Він зрозумів, що закон не виправдовує, заповіді не відчиняють неба, а лиш показують рівень служіння Господу, виявляють помилки. «Не кради», «Не вбивай» і т. д. не спасають, а виявляють порушення закону. Ми усі ясно і твердо пам’ятаємо, що нас спасає Ісус Христос, який помер на хресті ради нашого спасіння. Очевидно, красти, зраджувати у подружжі чи очорнювати – великий гріх. Але, коли ми сповідаємося, Господь прощає нам, бо Він помер на хресті, щоб рятувати людський рід від вічної погибелі. Закон не рятує, а виявляє прогрішення. Заповідь покаже невірність тоді, коли особа її порушить! Тому святий апостол Павло дуже єднався з Христом. Коли виконував закон, був милий Господові, радів, що може стати слугою Ісуса Христа! Не можна думати чи говорити, що відтепер я буду робити які завгодно гріхи, а згодом сповідатимуся і Господь мені простить – небо мені забезпечено! При такому способі думання проявляється зухвальство, яке немає оправдання, а навпаки – викликає осудження: «… Господь гордим противиться, а покірним дає ласку» (Як 4,6). Апостол Яків перестерігає перед легковажністю і строго говорить, що Бог стає проти гордовитих. Господь і гордовитість не сумісні між собою! Стараймося так жити, щоб у нашому серці перебував Господь, а гріху ніколи не даваймо місця у нашій особі.
Ісус Христос розповідав притчу про зерно, яке сіяв господар на своєму полі. Сіяч трудився, щоб отримати добрий урожай зі своєї праці. Згодом, вирощене та зібране зерно стане продуктом для споживання і коли його буде доволі, господар зможе продати те зерно та відповідно задіяти отримані кошти. Ісус Христос наголосив у цій притчі про різну долю зерна: багато із кинутого в ґрунт загинуло, а інше дало урожай різного рівня, навіть у сто разів. Ісус вказав, що праця на ниві вимагає багато зусиль. Рільник трудиться й надіється на добрий урожай, але він залежить від багатьох середників, різних впливів, хоч би природних: дощу, вітру сонця. І відомо, що Господь говорив про слово Боже, проповідуване, яке приходить до слухачів і ті по-різному поводяться з ним. Доля слова Божого в різних особах відмінна, хоч слово те саме. Не усі люди дозволяють однаково зростати слову Господньому в їхніх серцях.
Святий апостол Павло переконував атенських мужів про Бога, кажучи: «У ньому бо ми живемо і рухаємося і є…» (Ді 17,28). Коли ж він говорив про воскресіння мертвих, вчені мужі глузували з нього й казали: «… Про це послухаємо тебе іншого разу» (Ді 17,32). Така була доля слова Божого у серцях атенських мужів. Часто така доля зі «словом» стається у багатьох серцях людей. Словом Божим слід дорожити. Не топтати його у собі, не глушити, а приготувати добрий ґрунт у своєму серці, усуваючи кам’яну твердість.
Мученики, про яких сьогодні згадує свята Церква, не жаліли свого життя і в терпіннях служити Богові. Їхня доля відбувалася в Персії приблизно 330-го року, мабуть місто Ксизифонт. Цісар Сапорій наказав ув’язнити трьох духовних мужів: Акиндина, Анемподиста і Пигасія. Їх віддали в руки мучителів, які різними способами знущаслися над вірними слугами Христовими. Один із катів, Афтоній, навернувся і став голосно славити Спасителя – був відразу усічений мечем.
Подібно навернулося ще чотири воїни, яким відрубали руки й втопили у морі. Самі погани стали нарікати на жорстокість цісаря. Боярин Елпидифор не боявся сказати монархові Саворію про його кровожерність і за це разом із трьома боярами, та трьомастами воїнами, які увірили в Христа, були стяті мечем. Навіть мати цісаря Саворія, Савфія, разом з іншими мучениками пішла на смерть. Нараховано 341-ну замучену осібу, яка удостоїлися вічної нагороди в небі. Бо ці люди прийняли смерть з любові до Христа Спасителя (див. «Життя святих», І. Я. Луцик, Львів 1907, стор. 568-569). Слово Боже знайшло добрий ґрунт у цих осіб і вони принесли в терпінні стократні плоди, помираючи з любові до Бога.
Просімо мучеників-воїнів, щоб виблагали в Господа завершення війни в Україні. Пресвята Богородице, змилуйся над нами!
