У день празника святого архидиякона Стефана Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор побував із душпастирськими відвідинами на парафії Чесного і Животворящого Хреста Господнього, що в Золочеві.
Під час Архиєрейської Літургії Архиєпископ звернувся до вірних із такою проповіддю:
— Сьогодні згадуємо про особливого святого, який у близькі дні після воскресіння Ісуса Христа, показався вірним Христовій науці. Він не зламався духом, не побоявся людського залякування та побоїв камінням, а проявив готовність померти за віру в Христа, що багатьом видавалося безглуздям. Святий диякон Стефан бачив у вірності Спасителеві великий зміст свого життя і не прорахувався! Архидиякон Стефан говорив правду та ревно виконував волю Небесного Батька, а Господь дав дар та владу Стефанові чинити чуда. Можемо спокійно припустити, що представники синагоги Лібертинської, Киренейської та інших, народ Килікії та Азії не полюбили Стефана, бо не могли протистояти йому, були охоплені заздрістю, намовляли людей, щоб свідчили в синедріоні, мовляв Стефан говорив «зневажливими словами» проти Мойсея та проти Бога. Відомо, що представники синагоги противилися навчанню та особі Ісуса Христа, ненавиділи його, переслідували, вкінці розіпʼяли.
А тут з’явився учень Ісуса, який проповідував про Спаса Христа, голосив його науку – провідники синагоги в різних містах та країнах продовжували не любити Ісуса та його прихильників, тих, хто розповідав про особу Христа, Сина Божого. Вчені та невчені старшини юдейської відразу зненавиділи архидиякона. А Стефан говорив так, як йому велів Святий Дух, тому не намагався подобатися безбожним людям і не похитнувся перед їхніми погрозами!
Мав характер, здоровий стержень життя, чого бракувало старшинам, книжникам та їхнім прихильникам. А представники старшини юдейської підговорювали народ, щоб той твердив, що Стефан зневажає святе місце та закон. Очевидно, вороги Стефана знайшли прихильників, які схопили його та привели у синедріон й твердили, що архидиякон навчав: «… Ісус Назарянин зруйнує це місце і змінить звичаї, які нам передав Мойсей» (Ді 6,14). А вороги, що зібралися в синедріоні та очікували приходу Стефана: «… всі, що сиділи на соборі, побачили його обличчя, яке було наче обличчя ангела» (Ді 6,15). Вороги Стефана бачили змінене благородне обличчя подібно ангела, але це не торкалося їхньої душі, бо вони палали ненавистю та злобою, щоб погубити невигідного Стефана! Так було з Ісусом, коли юдеї видали його в руки Пилата, щоб засудив його на смерть, а правитель: «… знав, що це із заздрощів архиєреї Його видали» (Мр 15,10), однак правитель не змінив засуду.
Людська заздрість не має меж, вона готова усіх змітати на своєму шляху, лиш би досягнути своєї пагубної мети! Якраз в синедріоні Стефан багато говорив про Мойсея та Соломона. Він не побоявся картати зібраних служителів закону, що вони противляться Святому Духові, що їхні батьки вбивали пророків, вказуючи присутнім, що вони вбили Праведника, тобто Ісуса. Такий відвертий та правдивий виступ архидиякона Стефана сильно занепокоїв старшину та книжників, які загорілися гнівом на нього та скреготали зубами.
Стефан наповнився Святим Духом спокійно мовив: «… Ось, бачу відкриті небеса і Людського Сина, що стоїть праворуч Бога» (Ді 7,56). Це була вершина того, що синедріонці не могли витримати, кинулися на Стефана та з криком вивели його за місто, де побили камінням. А цей спокійний святець від граду каміння, яке летіло на нього, впав на коліна та молився: «… Господи, не вважай їм це за гріх. Сказавши це, спочив» (Ді 7,60). Стефан бачив небо, яке Господь показав йому відчиненим для нього та для усіх тих, хто чув його. Злобні люди не вміють та не хочуть чути чогось такого, щоб противилося їхній думці. У цьому випадку задумали вбити архидиякона й це сповняли найшвидше. Не дерли одежі на собі, лиш тягли Стефана за одежу поза місто, щоб найскоріше вбити його. Виконали те, що він говорив їм про їхніх батьків, які вбивали пророків! Ці не були кращими! Можливо молитва святого Стефана, його спокійна постава відізвалася у якомусь серці, хоч би у Савла, який переслідував християн, а тоді був присутній, коли вбивали Стефана: «… Свідки поклали свій одяг біля ніг юнака, що називався Савлом» (Ді 7,58). Згодом, коли Савло прямував у Дамаск переслідувати християн, його осяяло світло з неба й він почув голос: «… Савле, Савле, навіщо мене переслідуєш? Сказав: Хто ти, Господи? Він же: Я Ісус, якого ти переслідуєш» (Ді 9,4-5). Савло навернувся, став апостолом Павлом і ревним проповідником слова Божого. Якраз Ісус прийшов на світ: «… знайти і врятувати те, що згинуло» (Мт 18,11). Різдво Спасителя святкуємо не ради самого свята, а щоб памʼятати про спасенну місію Ісуса, який народився та помер на хресті, щоб ми жили вічним щасливим життям! Реалізовуймо наше життя у праведнім спасеннім руслі!
Хай кожне свято приближує нас до Господа та обнадіює вічним спасінням! Святий апостоле та архидияконе Стефане, виблагай у Господа завершення війни в Україні!
