Єзуїтська служба біженців в Україні та Інститут лідерства, управління і коучингу запросили представників релігійних, громадських, благодійних організацій та державних установ, які працюють із вразливими категоріями населення, обговорити, що означають поняття гідності та солідарності для суспільства, зраненого війною.
«Оскільки Бог сотворив людину на свій образ і подобу, то ми не «щось», а «хтось». Звідси і походить поняття гідності людини. Звісно, людина може стати негідником, але немає такої ями, з якої вона не може встати і відновити свою гідність», – говорив перший спікер – Мирослав Маринович, дисидент і політв’язень часів СРСР, президент Інституту релігії та суспільства УКУ.
Також він наголосив на потребі в солідарності. Пан Мирослав змалював «ланцюгову реакцію» суспільного діяння, яка, за його словами, розпочинається з Божих заповідей: любов до ближнього → міжлюдська довіра → міжлюдська солідарність → енергія солідарної суспільної дії.
«Цей ланцюжок взаємозалежностей і творить один із вимірів того, що ми називаємо Божим ладом. Заповідь «Люби ближнього свого як самого себе» справді лежить в основі суспільної довіри. Відберіть у людини здатність до емпатії, до співчуття – і з істоти суспільної вона перетвориться на самотню бджолу, яка згубила шлях до свого вулика і вже не тямить про існування рою, – сказав Мирослав Маринович.
Друга спікерка, Світлана Филипчук, кандидат історичних наук, редакторка видавництва «Левит», говорила про особливості чину, коли ми надаємо комусь допомогу. Тут надзвичайно важливо ставитися до людини не як до жертви, а як до людини, яка має свою гідність.
Свій виступ вона проілюструвала власним досвідом допомоги дружинам та матерям загиблих захисників. «Ці жінки не хочуть, щоб їх називали вдовами, а дружинами героїв», – ділилася вона.
«Ми повинні позбуватися негативних стереотипів один про одного і прислухатися до людей, яким надаємо допомогу. Зрештою, допомога іншому це також джерело великого ресурсу для того, хто допомагає», говорила Світлана Филипчук.
Далі дискусія переросла в майданчик для обговорення конкретних питань, які постають в процесі роботи з людьми в потребі. Учасники намагалися виробити певні принципи і підходи в цій сфері діяльності.
«Насправді, ми не знаємо, коли ми опинимося на місці того, хто не надає допомогу, а отримує її». Це одна з тез, яка народилася в результаті обговорення і яку можна вважати підсумком дискусії.
