Архиєпископ і Митрополит Львівський побував із душпастирськими відвідинами в монастирі згромадження сестер милосердя святого Вінкентія УГКЦ і звершив Архиєрейську Літургію в монастирському храмі.
У своїй проповіді Архиєрей зазначив:
— Святий апостол Павло упокорював себе перед коринтянами, які опиралися його навчанню. З його писання виходить, що зарозумілі люди, сприймали його навчання як безумство. Він уболівав за народ, вказуючи, що змій, у свій час, звів Єву і те саме може повторитися з ними, тоді жодне мудрування не оправдає їх перед Богом. Апостол наголошував на простому та чистому житті, що є важливим для Бога. Він згадував про Ісуса Христа, якого проповідував мешканцям Коринту, але цю науку вони не приймали. Коли ходило про щось іншого, що було б їм до вподоби – терпіли б з радістю. Від такого досвіду назвав себе неуком відносно слова, бо воно не доходило до впертих греків, але своїм знанням про Бога радо ділився зі слухачами. Від людей залежало приймати навчання про Бога чи відкидати, що й до сьогодні актуальне: вірити в Бога чи бути байдужими до правди про нього? Виконувати його волю чи легковажити її? Але апостол Павло не заперечував, що він посідав знання про Господа.
Святий євангелист Лука оповідає в Євангелії, що Ісус Христос вибрав 12-ьох апостолів, яким дав владу та силу, щоб лікувати недужих та проганяти бісів. Він посилав їх, щоб вони проповідували Царство Боже. Між апостолами був і Юда, який зрадив його, але як учень Христа, він посідав владу оздоровляти хворих та проганяти бісів. Тут проявляється велика любов Бога до людини, до свого учня. Господь бажав оточити Юду своїм благородством, щоб той в майбутньому не мав жалю на Ісуса, що він його не ставив на рівні з іншими учнями. Навчання Ісуса було нелегким, бо казав, коли посилав апостолів проповідувати, щоб зі собою у дорогу нічого не брали: грошей, палиці, одежі, хліба тощо. Зате пропонував, щоб увійшовши в якусь госпóду і залишилися там, коли їх приймуть. А хто не прийме, хай виходять з того місця, навіть обтрушуючи порох, що припав до ніг. Син Божий заохочував своїх учнів, щоб вони довіряли Богові, не покладалися на свої сили, вміння та знання, лиш всю свою долю віддали в руки Бога. Господь не вчив погрожувати тим, хто неприязно ставився до них. Він сам краще знає, як промовляти до такого народу. Коли Спаситель прямував з учнями в Єрусалим, послав наперед своїх апостолів у самарянське село, щоб вони приготували ночівлю. Самаряни їх не прийняли, бо вони йшли в Єрусалим. Тоді Яків та Іван звернулися до Ісуса словами: «Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і знищив їх [так, як зробив Ілля]?» (Лк 9,54). Ісус не дозволив апостолам, щоб строго розправилися з мешканцями, лише пригадав, що він прибув «… не губити людські душі, а рятувати їх».
З нами, мабуть, Бог також має багато клопотів, бо ми не кращі за апостолів, не один раз бажали б позбутися противників та ворогів чи нелюбих нам осіб. Але Господь прибув нас спасти, він хоче спасти й ворогів, які воюють проти нашого народу. Ми не знаємо, якого результату очікує Господь від цієї війни. Бог допустив її, хоч він не бажає вбивств та нищень, які чинить ворог. Давніше, якась із сестер говорила, що наші воїни вбивають ворога з ненависті. Я не знаю, не вмію перевірити. Але ставлю питання: з якою любов’ю вбивав Мойсей єгиптянина, заривши у піску, коли той бив єврея (пор. Вих 2,12)? Або, з якою любов’ю вбивав пророк Ілля 450 пророків Ваала, які були ідолопоклонниками? «І сказав Ілія до народу: Схопіть пророків Ваала, хай ніхто з них не спасеться. І схопили їх, і приводить їх Ілія до потоку Кісона і їх там він зарізав» (1Цар 18,40). А ці два пророки стояли біля Ісуса, коли він преобразився на горі: «І ось з’явилися Мойсей та Ілля, що говорили з Ним» (Мт 17,3).
Перевіряймо наше серце на нанаявність любові до ближніх. Чи не бракує у нашому серці любові до своїх сестер, з якими бачимося щодня, з ким спільно живемо? Чи у нас вистарчає любові щиро привітатися, ласкаво відповісти на запитання чи допомагати в роботі? Як відносимося до сестер, які хворіють, скільки відвідуємо їх та запитуємо про необхідні для них послуги? Готуймося до зустрічі з Богом, бо наші молитви, милостині та пости не замінять любові до ближніх, якої вимагає Господь! Маємо нагоду багато вчиняти добра, навіть у монастирі для ближніх, для своїх. Стараймося успішно використати цей період та моменти життя!
Хай Святий Дух просвічує наші серця й запалює їх до ще більшої любові до наших ближніх! Пресвята Богородице, з яким почуттям ти гляділа на розпинателів твого сина Ісуса Христа? – Навчи нас глибокої практики любові до ближніх і виблагай дару завершення війни!
