13 неділя 1Кр 16,13-24; Мт 21,33-42 (о. д-р Турконяк Р.) Храм Непорочного зачаття ПДМ, Львів 22.09.2024.
Стояти у вірі, тобто практикувати життя вірою в правдивого Бога, закликав святий апостол Павло в листі до коринтян. Він пропонував бути мужніми у вірі, не боятися випробування та переслідування, а свідчити Христа і між тими, хто його не знає та вороже налаштований до правдиво віруючих людей. Ми не повинні добровільно наражати себе на небезпеку, але де існуватимуть такі обставини? У вірі необхідно стояти, не відрікатися і не лякатися погроз, лиш покладатися на Бога. Пам’ятати слова, які Господь промовив: «Адже, навіть волосся на вашій голові всеньке полічене…» (Лк 12,7). Коли Бог пам’ятає про волосся нашої голови, то про нас, нашу особу, він завжди найкраще дбає! Практикувати віру не легко, бо жити кожного дня згідно Божих Заповідей, чинити усі свої заняття з любові, прощати гнівливим, набридливим, хворим тощо, це – не проста справа, бо потребує багато терпеливості та любові. Дивімося на Ісуса Христа, на його життя, – він постійно був переслідуваний, погорджений, чужим серед своїх, але терпеливо зносив випробування, не ображався, не нарікав, не погрожував, лише пояснював, терпеливо навчав і деколи вказував на відповідальність та покарання. Пам’ятаймо, що Христос зовсім невинний помер на хресті з любові до нас. Саме в цьому усвідомленні нам буде легше сприймати несправедливість. Святий Павло ділився своїм духовним досвідом, навчав тих, хто навертався до віри та тих, хто у ній тривав. Він згадує про дім Степана в Ахаї, вказує, що мешканці дому, мабуть й ті, хто збиралися на молитву, хто практикував моління по домах, прийшли послужити, заступити тих, хто з певних причин не зміг слідувати за Павлом. Нам відома практика молитви та служіння по домах, що відбувалося за часів радянського режиму (1945-1999). В ті жорстокі часи, часто-густо Служба Божа звершувалася вночі при закритих вікнах, щоб світло не проникало назовні. Не знаємо як практикували моління Акила і Прискила з домашніми, але здогадуємося, що і їм не було просто серед невіруючих! Павло сам писав, бо вказує на привіт Павловою рукою. На цей раз не використовував якогось писаря чи іншого способу писання, звертав увагу навіть на такі деталі, бо мабуть це було важно. Він вжив дуже цікавий вислів вкінці писання: «Хто не любить Господа, хай буде проклятий…» (1Кр 16,22). Не думаю, що він проклинав невіруючих, лиш вказував на небезпеку, що загрожувала гріховному стану душі. Апостол завершив писання словами про те, що його любов понад усе й перебуває зі всіма. Усіх любив, не відкидав і не погорджував ніким.
Святий євангелист Матвій у своїй розповіді згадує притчу, яку розповідав Ісус Христос.
Йшлося про доброго підприємця, господаря, який трудився на своїй ділянці землі, щоб насадити виноградник. Він обгородив його, забезпечив усім необхідним для процесу збору винограду та виробництва вина. Коли усе було готове для праці, господар домовився із запрошеними працівниками про оплату і отримання своєї частки з цього підприємства. Згодом, господарство запрацювало, достигли плоди і він послав своїх підопічних, щоб отримати свою частину. Але сталася непередбачувана ситуація, бо працівники виноградника змовилися та побили камінням тих, хто прибув отримати для господаря справедливий доробок. Ті, які залишились живими, прибули до господаря й розповіли про випадок, який стався у його господарстві.
Господар виявився дуже добрим чоловіком, терпеливим та приступним, бо послав ще більшу кількість інших своїх рабів, щоб отримати домовлену частку від працівників виноградника. Зрештою, виноградник не був їхнім, просто господар не з’являвся сам, бо довіряв працівникам виноградника. Але працівники були настільки вперті та переконані у своїй правоті, що розправилися із довіреними людьми господаря. Не зважали на власника виноградника, не виконували домовленості, вирішили, що самі будуть управляти господарством та вирішувати поточні питання.
Власник виявився доброю людиною, бо не пішов розправлятися з негідними робітниками, а послав ще свого сина, щоб той домовився з працівниками. Коли робітники побачили сина господаря виноградника, змовилися та вбили його, щоб захопити спадщину. Чомусь забули про господаря, можливо припустили, що він уже не живий і усе залишиться в їхніх руках. Господь у цій притчі говорив про свого люблячого та милосердного Небесного Батька, який увесь час посилав вибраному народові патріархів, пророків, царів, суддів, які напоумляли народ, щоб той служив єдиному Богові, а не поклонялися божкам; навіть не усі царі служили своєму Творцеві. Для прикладу, згадаємо пророка Єлисея, який оздоровив води мешканцям Єрихону, потім подався до Ветиля. «… І як він ішов дорогою, малі діти вийшли з міста і глузували з нього, і сказали йому: Іди, лисий, іди. І він повернувся за ними і побачив їх і прокляв їх в ім’я Господнє, і ось з ліса вийшли дві ведмедиці і роздерли з них сорок і двох дітей» (2Цар 2,23-24). Не буду глибше пояснювати цю історію, лише скажу про настанову людей цього місця до Господнього пророка. Народ не любив Божого пророка й виховував у такому ж дусі своїх дітей, тому стався прикрий випадок. Решта про це роздумуйте самі. Пошукайте пояснення про другу книгу царів, другий розділ.
Ісус вказував на себе, як Спасителя світу, який прибув на землю виконати волю свого Батька. Проте негідний народ не приймав його, переслідував, а вкінці розіп’яв на хресті. Ось зміст цієї притчі, яка є актуальною до нашого часу!
Потрібно вірно служити нашому Небесному Батькові, любити й бути вдячними Ісусові Христові за його спасенну місію для людства. Прославляти Святого Духа, який просвічує наші уми, щоб виконувати волю Небесного Батька й отримати вічну нагороду в небі! Пам’ятаймо про кінець нашого життя та вічну нагороду або покарання, бо іншого вибору у вічності не існує! Пресвята Богородице, рятуй нас від демонської злоби та спрямуй наш розум – Богові служити!
