8 неділя 1Кр 1,10-18; Мт 14,14-22 о. д-р Турконяк Р.) Годовиця 18.08.2024.
Святий апостол Павло, звертаючись до коринтян вжив вислів «благаю вас, брати», просив вірних, щоб вони не піддавалися різним чуткам та не різнилися між собою. Він вчинив це прохання не від себе, лише в ім’я Ісуса Христа. До апостола дійшла вістка, що віруючі в Ісуса Христа стали говорити: «… я Павлів, я Аполлосів, я Кифин, я Христів». Святий апостол вказував, що Христос не розділився. Відразу наголосив на ім’я Ісуса, в кого потрібно вірити та кого слід триматися! Між вірними виникла напруга. Людські недомагання втискали у серця поділ, а заздрість тривожила вірний народ. Павло кинувся у вирій цього поділу, щоб його зрубати при корені й в такий спосіб запобігти неприємній ситуації. Можна здогадуватися, що віруючі люди помилково стали хизуватися тим, що когось охрестив Кифа, інших Павло або Аполлос. І тут апостол пригадав про розп’яття. Він натякнув, що Ісус Христос був розп’ятий на хресті за усіх нас та в його ім’я. В ім’я Пресвятої Трійці відбувається хрещення! Немає причини та підстав, щоб ділитися в одній Церкві та у правдивій вірі. Апостол Павло зазначив, що його послав Ісус Христос не хрестити, а благовістити, навчати, проповідувати. Необхідно прикладати багато зусиль, щоб людям проповідувати слово Боже. Навчати науки Ісуса Христа, виховувати народ, людей охрещених. Охрестити легше, ніж виховувати, піклуватися та навчати вірних! Дуже цікавим є те, що апостол Павло не шукав для себе похвали та задоволення. Він вказував на хрест, як глупство, що уважала більшість народу. А для тих, хто гине в ім’я хреста, переконував він, це спасіння, сила Божа!
Поміж камінням та бур’янами знайшлося затишне місце на траві, вигідне для того, щоб розташуватися перед споживанням їжі. Хто уже був в Ізраїлі, той знає як нелегко знайти місце з трав’яним покровом. Каміння всюди можна знайти, а трава не так часто трапляється. Ісус зцілював немічних та хворих осіб, потім навчав, а люди залюбки слухали його. Противники твердили, що ще не чули ніколи, щоб хтось так навчав, як це робив Ісус.(пор. Ів 7,46). Люди заслуховувалися, були захоплені навчанням Ісуса, забували про все, навіть забували про голод та спрагу, бо слово Господнє насичувало духа та втихомирювало духовну спрагу! Святий апостол Матвій зазначив, що апостоли підійшли до Ісуса коли уже звечоріло, підкрадалися сутінки. З’явилася пауза у навчанні й апостоли просили Ісуса, щоб вже відпустив народ купити їжу. Люди сиділи під палючим промінням сонця протягом цілого дня. Захоплені, вони слухали навчання Ісуса, не втомлювалися, не перебивали Спасителя, а мовчки вслух
алися, спраглі слова божого, забуваючи про потреби свого тіла. Ісус почув апостолів, знав, що це пустинне місце й пізня година, але не був згідний з тим, щоб відпустити народ. Звичайно існує порядок, коли хтось приходить з лекцією чи когось навчає, тоді слухачі збирають кошти, щоб оплатити послугу. А тут Ісус задарма оздоровлював, проганяв бісів, навчав до пізньої години. Але на слова апостолів зреагував, щоб народ не відпускати: «… Не треба їм іти, дайте ви їм їсти» (Мт 14,16). Учні Ісуса були заскочені такою заявою. Не знали що мали чинити, немов забули, що мають Бога перед собою, який дає ріст всякій рослині та земляній культурі, що служить для людей як корм. Відповіли, що мають лише п’ять хлібин та дві рибини. Принесли Господу хліб та рибу, а він, як вчитель та наставник, підняв очі вгору, поблагословив, переломав, віддав хліби та рибу учням, а ті роздали народові. Хліба й риби не зменшувалося так, як у вдови зі Сарепти Сидонської не забракло олії та муки за Господнім словом, яке промовив пророк Ілля (1Цар 17,16). Наситилися смачним хлібом та апетитною рибою п’ять тисяч чоловіків, жінок і дітей. Ще й залишилося дванадцять повних кошів їжі. Уже вечір, а Ісус велів учням сідати у човен та плисти на інший берег, а сам ще відпускав народ. Син Божий не очікував подяки, не бажав слів признання, лиш виконував волю Небесного Батька, що полягала у спасінні людського роду. Виконав це помираючи на хресті та залишив нам на спомин себе, Пресвяту Євхаристію під видом хліба і вина, як задаток вічного спасіння. Не забуваймо про це, Ісус наголошував: «Я живий хліб, що зійшов з неба; якщо хто споживатиме цей хліб, житиме вічно. Хліб, який я дам, – це моє тіло, [яке я видам] за життя світу» (Ів 6,51). Багато учнів Ісуса не вірили йому, залишили його, уважали ненормальною таку науку, але Ісус не відступив, навіть запитав апостолів чи вони теж не залишать його? Знову підкреслив: «Хто споживає моє тіло і п’є мою кров, той має вічне життя, – і я його воскрешу останнього дня» (Ів 6,54). Так Ісус залишився нам, так допомагає нам отримувати спасіння.
Глибоко приймімо до нашого серця науку Бога. Часто сповідаючись та причащаючись Тіла й Крові Господньої, дбаймо про наше спасіння! Господи, Ісусе Христе, змилуйся над нами й заверши війну! Пресвята діво Маріє, виблагай нашому народові дару навернення до Бога і спаси нас!
