У день світлого празника Воскресіння Христового владика Володимир, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, у співслужінні військових капеланів Львівської архиєпархії звершив Воскресну панахиду на могилах новітніх Героїв, які віддали життя за волю, незалежність України на Личаківському кладовищі.
«Великдень – це не лише великий, але й радісний день. Бо ми збираємося в наших родинах, відвідуємо одні одних, спілкуємося. Невід’ємною частиною великодніх свят є відвідини цвинтарів. Тут особливе місце, бо кровоточить свіжа і жива рана», – зауважив архиєрей.
«Ми прийшли сюди, щоб по-родинному відвідати сина, батька чи брата. Ставимо собі питання: де він є? Як йому там, де він є? У пасхальній пісні чуємо, що Христос тим, що в гробах життя дарував. Це дає нам можливість з ними бути, спілкуватися. Саме через молитву триваємо з ними у діалозі. Через воскресіння Лазаря Христос показав, що біологічна смерть ніколи не є бар’єром до спілкування з померлою особою. Великдень є днем дотику Бога до людського болю», – ствердив єпископ-помічник.
Воскресши із мертвих, – продовжує далі архиєрей, – Ісус дарував життя тим, що в гробах. Як Він це зробив? Поспішив до аду, щоб своїм спасительним голосом діткнути Адама і його нащадків. Що Він робить після цього? Йде терапевтичною дорогою потішити тих, хто сумує з приводу втрати. Жінки-мироносиці його шукали, йшли до гробу, аби там довершити чин намащення миром. Можливо, щоб також там сумувати, поплакати з приводу втрати близької людини.
«Ісус каже: Маріє! Називає її ім’я. Історія незакінчена. Те, що почалося свого часу, продовжилося на хресній дорозі не може завершитися зі смертю. Він називає ім’я. Тому що любов має конкретну назву, має ім’я», – підкреслив він.
«Щиро дякую вам, що ви разом прийшли сюди, щоб помолитися з капеланами. Кожна особа серед нас є цінна. Вона має ім’я. Дякую всім військовим капеланам, які служать. Не йдеться, щоб лише достойно похоронити наших Захисників, але, щоб бути далі з вами і щоб йти цією терапевтичною дорогою зцілення болю в молитві, слуханні та супроводі. Я розумію, що час найважливіше – мовчати. Гаслом капеланства є бути поруч. Тоді контекст підкаже чи слухати чи говорити. Ми ніколи не помилимося, якщо будемо разом перебувати в молитві. Через молитву ми єднаємося з цілим світом, з тими, кому Христос в гробах життя дарував», – додав владика Володимир.
