16 березня 2024 року о год. 12:30 відбудеться відкриття Меморіальної таблиці блаженнішому Любомиру Гузару – уродженцю і почесному громадянину міста Львова, Главі і Отцеві УГКЦ. Її встановлено на стінах храму Святих Безсрібників Косми і Дам`яна, який знаходиться на вулиці Лисенка, 45.
З цієї нагоди бажаю привідкрити Львів`янам і усім зацікавленим історичні обставини, які стали передумовою цієї події.
Минулого року у київському видавництві «Портал» вийшли друком «Спогади» блаженнішого Любомира Гузара.
Їх упорядницею стала Леся Харченко. Саме вона протягом двох років, від 2014 до 2016 року, у резиденції блаженнішого Любомира у села Княжичі записували все, що він пригадував з свого життя, а опісля розшифрувала і видала друком. Видання вийшло надзвичайно цікавим, змістовним і колоритним, оскільки тексти є переплетені фотографіями з різних архівів, зокрема родинного архіву Гузарів.
Майже на самому початку «Спогадів» блаженніший Любомир розповідає про своє народження – так, як його розповідала його мама:
«Я народився у Львові 26 лютого 1933 року. Моя мати згадувала, що я такий слабонький народився і що мене хрестили вже на четвертий день після народження, бо не знали, що зі мною буде. На всякий випадок хрестили.
[Хрестив] священник, який належав до парохії Святих Петра і Павла – тієї, що на вулиці Личаківській. Бо я народився в шпиталі на вулиці, яка тоді називалася Куркова, а сьогодні Лисенка. Там ми мешкали тоді недалеко костелу Святого Антонія після того, як батьки перенеслися з Галича до Львова.
У Львові ми жили в домі моєї бабуні недалеку костелу Святого Антонія, на краю міста»[1].
Очевидно, що блаженніший Любомир споминав про ті події з висоти поважного життєвого віку, тому багато деталей вже не пам`ятав. То ж спробуймо пошукати їх у інших джерелах.
Отож, коли мова йде про місце народження, то блаженніший Любомир згадує «шпиталь» на вулиці Курковій, яка сьогодні називається вулицею Лисенка. Що ж це був за «штипаль» ?
Мова йде про теперішню обласну дитячу клінічну лікарню «Охматдит», яка є найстарішою дитячою клінікою в Західній Україні. Знаходиться вона на вулиці Лисенка №31 (колишня адреса: вулиця Куркова № 31). У 1927–1930 тут функціонувала будівля Санаторію каси хворих, у якій лікували хворих на туберкульоз. Дана будівля була спроектована Адольфом Каменобродським (спільно з його братом Казимиром) у стилі модернізованого неокласицизму. Опісля ж архітектор повністю переробив свій проект у стилі функціоналізму.
П’ятиповерховий, на високому цоколі, головний корпус лікарні споруджений на терасі на схилі гори у 1927–1930 рр. У плані корпус нагадує літеру “Т” повернуту ніжкою на північ. Парадний південний фасад є видовженим і симетричним – з одним ризалітом у центру і двома – з боків. Ці ризаліти об’єднано балконами. До комплексу лікарні входять теж два будинки, що замикають провулок, який пролягає від вулиці Лисенка. До самої лікарні пролягає тісна звивиста дорога, а також пішохідні сходи[2].
У 1959 році лікарня була реорганізована в багатопрофільну спеціалізовану лікарню, на неї були покладені завдання по наданню цілодобової висококваліфікованої спеціалізованої медичної допомоги дітям Львівської та сусідніх областей за 20 спеціальностями, а також організаційно-методична та консультативна робота в районах області з надання медичної допомоги дітям[3].
Перейдімо тепер до локалізації храму, у якому було охрещено і миропомазано блаженнішого Любомира Гузара. Теперішній адміністратор храму отець Володимир Мощич, переповідаючи спомини своїх найстарших прихожан, каже, що напочатку 90-х років минулого століття, коли у маленькому храмі, який на даний час межує з першою інфекційною лікарнею, розпочалися богослужіння, приїжджав блаженніший Любомир Гузар. На той час він ще не діяв як єпископ УГКЦ, що був таємно хіротонізований патріархом Йосифом Сліпим, але як архимандрит монастиря св. Теодора Студита званого «Студіоном», який знаходиться біля Риму. Так ось, в часі одного з богослужінь він з великою любов`ю згадував про те, як його у цьому храмі хрестили.
Храм Святих Безсрібників Косми і Дам`яна станом на 1933 рік був частиною монастирського комплексу Сестер Францисканок, які прийшли сюди у 1897 році. Того ж року його було відремонтовано і пристосовано до життя, а в 1903 році цілий монастирський комплекс було розбудовано. У 1926 році сюди перенесли головний осідок Генеральної Управи Чину, у якій вона знаходилася до 1939 року, коли Львів був окупований радянськими військами[4].
Обставини і деталі щодо хрещення та миропомазання блаженнішого Любомира Гузара довідуємося з Метрикальної книги парафії Святих Апостолів Петра і Павла у Львові, яка зберігається у Центральному Державному Історичному Архіві України у Львові. Знаходиться вона у фонді № 201, опис № 4а, справа № 3339.
На сторінці 185 первісної нумерації і 95 архівної знаходимо запис, який нас цікавить.
І так, у «Liber natorum» тобто у «Книзі народжених» під порядковим номером 52 знаходимо запис, який говорить про те, що 26 лютого був народжений, а 5 березня охрещений і миропомазаний хлопець, народжений у греко-католицькій родині Гузарів, який при хрещення отримав три імені: Любомир – Лев – Лука.
Батька народженого звали Ярослав Гузар. На момент хрещення сина він займав посаду офіційного банківського урядовця. Ярослав Гузав був сином Леона і Вільгельміни Хаймер (дівоче прізвище), які походили зі Станіславівщини.
Матір новоохрещеного звали Ростислава, яка мала дівоче прізвище Демчук. Вона була дочкою Луки і Галини Білинкевич і походила з Кального, що у Зборівському районі.
Хресними батьками Любомира Гузара були Олександр Карпінський, який також був офіційним банківським урядовцем та Галина Кулачковська, жінка Станіслава Кулачковського, яка була вчителькою гімназії.
Повитухою тобто акушером при народженні була Магдалина (або Марія) Ольшевська, яка проживала у Львові на вулиці Святого Йосифа, 5.
Як вірний греко-католицької Церкви, Любомир Гузар був одразу охрещений і миропомазаний. Про це свідчить наступний запис латинською мовою Bapt[ismatur] et Conf[irmatur], що у перекладі означає охрещений і миропомазаний.
Священик, який його охрестив і миропомазав підписався як Y.K. Це початкові ініціали його імені і прізвищ. Відчитати їх не є великою проблемою, оскільки співставляючи з іншими записами, можна відразу зрозуміти, що мова йде про відомого священика УГКЦ Йосифа Кишакевича – композитора, диригента, автора багатьох релігійних пісень, військового капеляна.
Він народився 18 жовтня 1872 року у Лежайську, що у Польщі. Початкову і музичну освіту здобув у Перемишлі. У 1895 році закінчив Перемиську Духовну Семінарію, а у 1986 році був висвячений на священика. Служив у різних місцевостях, у у 1921 році був призначений капеляном державної лікарні у Львові та був прикріплений до парафії Святих Апостолів Петра і Павла, яка знаходиться на вулиці Личаківській 82А.
Помер 18 квітня 1953 року. Похоронений на Личаківському цвинтарі у Львові (поле № 16)[5].
[1] Любомир Гузар, Спогади, Київ: Портал 2023, С. 25.
[2] Х. Базюк, 8 закладів, де лікувалися львів’яни на початку XX століття, [13.03.2024].
[3] М. Ляхович, Лікарня організації соціального страхування (Охматдит), [13.03.2024].
[4] Храм святих безсрібників Козьми і Дем’яна (Львів), [13.03.2024].
[5] Л. Кияновська, Кишакевич Йосиф Маркелович, [13.03.2024].
Джерело: Єрм. Юстин Бойко, студит
