Під час Архиєрейської Літургії в Архикатедральному Соборі Святого Юрія Архиєпископ та Митрополит Ігор звернувся до вірних такими словами у своїй проповіді:
— Святий апостол Павло писав одному з найвірніших своїх друзів, Тимофію, послання, тобто, слова повчання. Він пригадував про велике значення слова, яке промовляється в ім’я Ісуса Христа, задля якого слід переносити утиски не як здібність людини терпіти, але поклавши надію на Бога, Спасителя світу. Святий Павло додавав Тимофію відваги, щоб він не озирався на свій молодий вік, але служив людям від щирого серця, горів любов’ю, вірою та чистотою душі. Апостол пригадував, щоб Тимофій не закопував таланту посвячення у священство, лише пильнував дару, потверджуючи гідним життям і служив добрим прикладом для ближніх. Нічого зайвого не писав, жодних людських вказівок не пропонував, але настановляв свого учня на глибоке духовне життя з Богом!
З читання уривку від святого євангелиста Луки, знову пригадуємо про митника Закхея. Цей чоловік був багатим, доробився на своєму становищі великого майна, став начальником митниці, шефом, директором установи, що була в Єрихоні. Свояки не любили його, бо уважали його колаборантом, який виконував зарядження римського уряду. Ізраїльтяни жили однією надією, щоб звільнитися від загарбницького режиму, навіть учні Христа, вказуючи на Ісуса мовили: «Ми сподівалися, що він той, хто має визволити Ізраїль…» (Лк 24,21). А Закхей, один із своїх, пішов на співпрацю з панівною адміністрацією, але нам не відомі усі обставини, тому не будемо його судити. Нас цікавить духовний аспект життя цього чиновника. Закхей добре влаштувався, йому та родині нічого не бракувало, крім того, щоб побачити Ісуса, про якого він багато чого доброго чув, але ніколи Христа не бачив. Чомусь його зацікавив цей молодий чоловік, Ісус, про кого ходила поголоска, що він на місці чинить різні чуда: прокажених очищує, хворих зцілює, помножує хліби та рибу тощо. Митника зацікавив вигляд Христа, його постава, рухи, мова, усе бажав знати, що могло обійняти його око. І Закхею трапилася така нагода, бо Ісус прибув у Єрихон, в місто начальника митниці. Рухався довгий похід зібраних людей навколо Ісуса, мабуть приготовляли різних хворих, калік, опанованих злими духами, щоб Ісус розібрався з ними та зцілив їх.
Митника не любили, погорджували ним, не допускали підійти ближче до Спасителя, тому він прийняв рішення вийти з такого нелегкого положення, щоб за усяку ціну побачити цього чоловіка, Ісуса. Придумав. Побачив фігове дерево, відірвався від натовпу, побіг наперед й забрався на дерево зависаючи на гіллі, вкритій густим листям. Ісус підійшов під це дерево, зупинився на місці, де на гіллі зависав митник. Господь побачив начальника на дереві й промовив до нього: «…Закхею, поквапся злізти, бо сьогодні мені належить бути в твоїй оселі» (Лк 19,5). Закхей сповз, навіть не застидався присутніх, швидким кроком провадив Ісуса до свого дому. Невідомо, що робилося у серці цього начальника, низького ростом Закхея, який стояв перед справжнім, могутнім Директором й Управителем всього світу, Ісусом. Спішив додому, роздумував про спосіб прийняття великого й несподіваного гостя, якого бажав побачити, а Ісус прибув до нього, до його дому, до оселі Закхея, грішного чоловіка. Закхей нічого не жалів, вчинив велику та багату гостину, також, не прислухáвся до слів осудження, що звучали в його сторону. Він має перед собою Ісуса, до якого щиро промовив, що половину майна віддає бідним, а покривдженим повертає вчетверо. Закхей вчинив великий акт жалю та покути, вчинив це в глибині серця та в душі, чого Господь був дуже свідомий. А, що Ісус? Господь був радий, що може простити грішному Закхею, якого й він побачив, повидів його щирість та великий жаль за вчинену кривду багатьом людям. Від зустрічі Ісуса та Закхея, останній отримав переміну, пізнав, що багатством є не майно, не гроші та золото, а багатство міститься у його бідній, але наверненій та очищеній душі. Досі цього багатства бракувало Закхею, багатому митнику, бо він покладався на свої статки, виносив себе понад інших, а тепер він став багатий Богом, який зайняв місце в серці митника. Закхей та всі присутні почули оправдовувальні слова Ісуса: «…Сьогодні спасіння завітало до цієї оселі…
Людський Син прийшов знайти та врятувати те, що загинуло» (Лк 19,9-10). Ось, щаслива доля не у грошах та майні, а в посіданні Бога у наших серцях!
Боже, бережи нас та нашу Вкраїну! Пресвята Богородице, рятуй нас від видимих та невидимих ворогів!
