19 неділя 2Кр 11,31-12,9; Лк 6,31-36 (о. д-р Турконяк Р.) Чорнушовичі 15.10.2023.
Святий апостол Павло писав коринтянам, тобто, мешканцям міста Коринт, про свої переживання та велику Господню опіку. Він благословив ім’я Небесного Батька, як свого свідка, що говорить правду. Описав ситуацію про небезпеку, що у місті Дамаску за ним дуже слідкували, намагаючись схопити. Сам вождь царя Арети стеріг місто й Павлові не було легко скриватися у ньому, бо тривало строге переслідування за цісаря Тиверія. Між володарями відбувалось протистояння й цісар Тиверій наказав Вітелію, урядовцю Сирії, привести Арету живим або мертвим у Рим (див. Енциклопедія, том Ι, стр. 902, Люблін 1995). У між часі великий Тиверій помер… Над тим не будемо застановлятися, це для інформації. Бо рятуючи Павла, добрі віруючі люди спустили його в кошику вниз, через віконце у стіні, і він вислизнув з рук вождя. Розуміємо, що не один вождь полював за Павлом, а цілий відділ певних людей стежив та розшукував його. А Господь, коли йому потрібно, має свої плани порятунку – віконце, кошик та мотуззя послужили, щоб Павло уникнув рук гонителів. Звичайно святий розумів, що це не його заслуга чи хитрість, бо він, подібно, нічого не знав про таке віконце в мурі та не шукав шляху порятунку. Коли потрібно, Господь надихає людей ідеями й вони служать праведникам, щоб в часі переслідування чи інших небезпеках їх зберегти.
Святий Павло бажав поділитися ще незвичним своїм досвідом з мешканцями Коринту й ми про це довідалися з його писання, про людину, що він знав, яку було взято до третього неба. Він не пам’ятає чи в тілі чи без тіла, бо це сталося з ним, Павлом, до кого, під час взяття до неба, були скеровані невимовні слова. І сказав, що таким похвалиться, бо добре розумів – то дія Бога і там не було жодної його заслуги. Бо як Господь бажав так і зробив, зрештою, це можливо вчинити Господу з кожною людиною. Небесний Батько захотів піднести його у небо й вчинив це таким способом, що апостол навіть не зорієнтувався, хоч сам факт добре пам’ятав! А про себе апостол написав правду, що він може хвалитися своїми слабкостями, може виставляти напоказ свою неміч. Пізнаємо покору святого апостола Павла, його смирення перед Богом та людьми, бо в іншому місці він написав про себе: «Бо я найменший з апостолів, негідний назватися апостолом, – адже я переслідував Божу Церкву» (1Кр 15,9). Відкритість Павла не промовчує того, що він негідного чинив. Лиш написав для того, щоб інші не повторяли таких дій… Він багато чого доброго замовчує, мав у житті ще інші позитивні події, об’явлення, які не виявляє, щоб про нього чогось більшого не думати.
Такі роздуми стримували апостола Павла від того, щоб не ставити себе вище понад інших. Він шукав для себе духовного добра, а не якоїсь минаючої похвали! І ще, він написав про якесь жало в тілі, посланця сатани, що бив його в обличчя, щоб він не виносився над ближніми. Святий Іван Золотоустий у творах розуміє, що посланець сатани – це група: «… Олександр коваль та його співучасники Іменей та Филит, і всіх противників слова, які вступали з ним в змагання, і протистояли йому, кидали його в темницю, били й волочили, бо вони чинили сатанинські діла» (св. Ів. Золот. 2Кр XΙΙ, п.2, поле 578). Він молився до Господа, благав, щоб його звільнив Всевишній від ангела сатани, але Бог дав йому зрозуміти, що йому вистарчить Божої сили, допомоги. В терпінні та скорботі апостол Павло уподібнювався до Господа і цього йому вистарчало, щоб зрозуміти волю Господню, яку приймав і радо виконував!
Святий апостол Лука описав строге повчання Ісуса Христа, яке Господь скерував до великого числа зібраного народу. Здається, що прості слова, але за ними криється праведне життя людини, рекомендації до виконання. Кожна людина бажає, щоб до неї ставилися добре, тому Ісус запропонував, щоб до людей відноситися, подібно, як бажаємо, щоб ставилися до нас.
Господь вказав, що любити тих, хто любить нас – це не проблема, як і добро чинити тим, хто нам добро приносить. Він вказує, що це не високий ступінь духовності, бо й грішні люди так само поступають. Син Божий вказував на вищий ступінь дії, щоб любити ворогів, позичати не очікуючи віддачі, платити добром прикрим особам, тощо. Рівнятися на Небесного Батька, який усіх любить та над усіма милосердиться. Це – програма життя: вчитися проявляти доброту до прикрих та невдячних людей. Насамперед бути терпеливими, вдивляючись у Господа, який по-батьківськи усіх нас трактує. Прощати ворогам, які вдерлися у нашу землю та вбивають наших рідних, близьких, знайомих. І з нами таке може статися? Як їм прощати? Людськими зусиллями неможливо. Автор псалмів звертався до Бога: «Боже, визволи мене від моїх ворогів і визволи мене від тих, що повстають проти мене» (Пс 58,2). Він розумів, що лише Бог визволяє від ворогів та напасників. Хтось скаже, що коли б ми не воювали, то вороги нас давно уже повбивали б. І це правда, але правда й те, що лікар лікує, а Господь зцілює!
Оздоровлення походить від Бога! Господь нашими руками очищує землю від лютого ворога! Мудрець молився: «Хай застидаються і дуже стурбуються всі мої вороги, хай відвернуться і хай застидаються дуже скоро» (Пс 6,11). Молімося щиро до Господа, вдивляймося в нього. Це правда, що він й над нами, над нашими гріхами милосердиться, а не карає нас, не відкидає від себе. Відкидаймо духа ненависті, бо це риса демона. Залишаймо Богові вирішувати усі питання, бо він і ворогам створив безсмертні душі. Він має владу у вічності – нагородити, або покарати; і на землі вчинити справедливість! Ми захищаємо своїх та своє, бо ми не вбиваємо, а обороняємо – і маємо на це право. Довіряймо свого духа Богові та просімо, щоб навчив нас любові та милосердя, також, в прикрих обставинах життя! Пресвята Маріє, рятуй нас!
