Історія храму Переображення Господнього, що в самому центрі Львова на вулиці Краківській, цікава та унікальна. Ця парафія стала першою, яка повернулася до УГКЦ у 1989 році, після її виходу з підпілля. Сьогодні у храмі своя спільнота вірних. Тут пам’ятають давню історію та впевнено пишуть новітню.
Про служіння в особливому храмі, значення свята для сучасного християнина, а також про те, як він об’єднував людей у непрості роки – говоримо з парохом о. Ярославом Чухнієм.
— Отче, розкажіть як почалося ваше служіння у цьому храмі?
— Мабуть ви знаєте про славнозвісні події, що відбулися у 1989 році, коли Українська Греко-Католицька церква вийшла з підпілля. Першою з львівських парохій, яка повернулася в лоно Церкви, була наша — преображенська. Божим велінням сталося так, що я був тут священником, а мою ініціативу про повернення до УГКЦ підтримала парафіяльна спільнота. Разом ми зробили цей важливий крок 29 жовтня 1989 року і з того часу до сьогодні, а це вже більше 30-ти років, я здійснюю тут служіння. Поруч зі мною ще четверо священників. Бог благословив наш добрий, згуртований колектив. Знаєте, Христос каже: «Одним серцем і одними вустами славте Бога». Я надзвичайно вдячний Богу за те, що завжди відчуваю як ми з отцями молимось «одним серцем і одними вустами», як стараємось один одного розуміти, допомогти, щоб наша спільна праця була насамперед корисна для тих, хто приходить у храм. А головне – служила для прослави Бога, бо це основна місія священника.
— Пригадайте, яким був перший час після виходу церкви з підпілля? Чи важко було об’єднати людей в одну греко-католицьку спільноту?
— Скажу відверто – цього тягаря не було. Майже рік ми залишалася єдиною парафією УГКЦ у Львові, тому багато людей старалися сюди приходити. Тут проявлялася солідарність, велика любов до Бога і бажання виразити Йому свою вдячність за те, як Він нас благословив. У той час український народ перебував в ейфорії. Усі глибоко переживали тріумфальний вихід церкви з підпілля. Ще майже півроку потому людям доводилося відстоювати цю парафію, бо були загрози від тодішнього уряду. Сама ідея повернення парохії в греко-католицьку спільноту настільки мобілізувала населення, що від мене не потрібно було великих зусиль. У 1989 році сюди з’їжджалися містяни з цілого Львова. Вони намагалися задовільняти всі свої релігійні потреби: вінчання, хрестини, похорони. Був момент, коли в храмі в один день уділили 32 шлюби. Люди відчували піднесення, душевний порив. Сьогодні ситуація дещо інша: Бог благословив, що в кожному мікрорайоні є своя церква. Але, тим не менш, ми втішаємося, що все-таки змогли виховати певну частину християнського суспільства. Сьогодні з дарунком, який вони прийняли тут від Господа, ці люди пішли по своїх парафіях.
— Розкажіть детальніше про становлення самої церковної споруди. Знаю, що храм має довгу та цікаву історію.
— Церкву звели на руїнах костелу тринітаріїв. Монастир цього ордену був ліквідований, а будівлю віддали для потреб університету. Сам костел пристосували під бібліотеку. Під час революційних подій, 1848 року будівля була зруйнована, а невдовзі ці згарища передали для будівництва храму. Воно було непосильним для людей, бо потребувало значних коштів. Їх збирали по всіх селах, навіть казали, що це будівництво об’єднало тодішню Галичину. Сьогодні, якщо подивимось на купол то побачимо герби різних багатих людей, які склали пожертви для цього храму. Остаточно церкву звели у 1898 році, проте через різні обставини, посвята храму відбулася у 1906 році. Це була дуже урочиста, знаменна подія. Зібралися всі тодішні митрополити, владики, а освятив храм Преосвященний Митрополит Андрей Шептицький.
— Чому храм отримав назву Переображення?
— Сама назва Переображення була ніби завданням, спонукала нас збудити дух перемін, яким мало пройнятися тогочасне українське суспільство. Натхнення, що з самого початку було вкладене у цю парохію, ми намагаємось нести дотепер. А події, які передували 1989 року: петиції наших єпископів у Москві, голодування, протести – все це стало фундаментом, на якому визріло повернення церкви у лоно УГКЦ.
— Чим сьогодні живе парафія та хто є вашими парафіянами, зважаючи на те, що церква знаходиться в самому центрі Львова і тут завжди багато туристів?
— У центрі Львова дуже багато церков. Колись на нашу парафію з’їжджалися люди з усіх усюд, а не тільки з центральних районів. Сьогодні все по-іншому і очевидно це вплинуло на прихід парафіян. Але є багато людей, які настільки віддані релігійному життю в Преображенському храмі, що упродовж усіх цих років залишаються з нами. Я поіменно знаю чимало своїх парафіян, розумію чим вони живуть, з якими радостями і бідами сюди приходять.
Якщо говорити про парафіяльне життя, у нас воно активне, маємо різні спільноти. Дуже радію тому, яким монолітом стали «Матері в Молитві». Вже багато років вони щотижня збираються у храмі на молитву. Також більше 20-ти років існує спільнота «Віра і Світло», яка об’єднує неповносправних людей та їхні родини. У Вівтарній дружині сьогодні менше хлопців ніж було раніше, але радію тому, що серед них багато дорослих. Тепер вони формують молодших, щоб в майбутньому ті могли зайняти своє чільне місце в церкві. Маємо потужний хор, який існує з 1989 року, а сьогодні його ряди поповнює нове покоління.
Провадимо служіння і серед дітей, маємо катехизації. Цьогоріч, фактично весь травень, щонеділі у нас відбувалося свято Першого Причастя. З дітьми працюють сестри-монахині та о. Богдан Когут, який відповідає за катехитичну діяльність. Їм всім я надзвичайно вдячний за ревне та віддане служіння.
— Поговоримо детальніше про свято Переображення. Про що воно нам розповідає та в чому його головний сенс?
— У житті Ісуса наближалася хвилина, коли Він мав йти на страждання, його чекали муки. Тож, як дати учням певність у своїй божественній природі? Як вкласти у їхню свідомість те, що страждання, які Він перетерпить, є минучими, а після них буде новий етап в Його житті. Апостоли ще не могли цього збагнути. Тому Ісус бере трьох своїх найближчих учнів і веде на Таворську гору. Там він молиться, а його ризи стають білі, як сніг. Господь переображається настільки, що учням видно тільки його світло. Картина, яку вони споглядали, була неймовірною. Їх пройняли високі почуття, бо Ісус дозволив побачити свою славу, свою божественну природу для того, щоб коли прийдуть його страшні муки, вони не розчарувалися.
— Чого нас вчить це велике свято?
— Місія Христового переображення полягає не в тому, що ми маємо тільки споглядати, як гарно все відбулося. Але й, через цю подію, збагнути як добре бути з Богом. Про це говорить апостол Петро, коли каже: «Добре нам тут бути».
З іншої сторони, Господь показує нам, що на землі ми лише подорожні, які прийшли сюди на короткий час. А наша основна мета – увійти в радість Отця Небесного. Тому головний урок – навчитися від Ісуса, як кожної хвилини переображатися. Бо нам подароване життя і ми маємо рости, намагатися щохвилини ставати хоч трішки подібними на Бога.
— Що для сучасної людини означає переобразитися у Господі? Що для цього потрібно робити?
— Насамперед переобразитися у Господі – означає відчути насолоду від Божої науки, захотіти її. Сьогодні християни мало часу знаходять для Бога. Коли ми найчастіше до Нього апелюємо? Коли нам щось потрібно. Бог хоче, аби ми виросли настільки, щоб не чекали рішень тільки від Нього, а думали в який спосіб ми можемо відкрити себе. Він хоче, щоб ми постійно переображалися. Якщо вчора були байдужі до когось, то сьогодні маємо стати іншими. Якщо були лінивими, треба зголоситися комусь допомогти. Якщо вживаємо лайливі слова, а в один день вирішимо не засмічувати ними свою мову, ми змінюємось самі і таким чином змінюємо світ довкола. Це і є переображення, бо воно спонукає нас мінятися до кращого.
— Уже завтра ми освячуватимемо кошики з першоплодами? Звідки пішла така традиція?
— Раніше це був період, коли все дозрівало, тому приносили кошики, як вдячність Богові за ласку, що земля вродила, що вдалося зібрати урожай. Дотепер цей звичай зберігся. Коли ми приносимо фрукти і овочі на освячення, то робимо це для того, аби глибинно пережити момент свята. Ми знаємо, що їх благословив Господь і дякуємо Йому за це.
— Як будете відзначати храмове свято?
— Як і завжди почнемо ще з вечора п’ятниці. Будемо молитися Вечірню з Литією, Утреню. А в сам день празника, у суботу, маємо першу Божественну Літургію о 7.00. годині ранку, відтак Празничне водосвяття і освячення плодів. Далі о 9.00. годині все повториться. А вже о 10:30 очікуємо на приїзд Митрополита Ігоря, який очолить Архиєрейську Божественну Літургію.
— Що в цей світлий день ви побажаєте своїм парафіянам та всім українцям?
— Перш за все побажаю кріпості духа, щоб ми могли приблизити день перемоги. Аби якнайшвидше були витерті сльози тих, хто плаче. Щоб якнайменше відчувався контраст між тими, хто відчуває війну і тими, хто її не бачить. Бо, на жаль, сьогодні таке переживаємо. А ще бажаю, аби всі ми були здорові – тілом і душею, щоб прагнули душевного переображення, пам’ятали: Бог поставив нам конкретне завдання – будьте досконалими, як Отець ваш досконалий. Тому будьмо відкриті до Божого Слова, бо воно показує горизонти до сходження на «гору», до нашого переображення.
Спілкувалася Наталія Бельзецька
