7 неділя Рм 15,1-7; Мт 9,27-35 (о. д-р Турконяк Р). Храм святих Єлизавети та Ольги, м. Львів 23.07.2023.
Святий апостол Павло у своєму писанні до римлян розрізняв духовно сильних осіб та немічних. Він не критикував тих, хто слабші на дусі, лиш відзивався до сильніших, які володіли обставинами. Аби вони розуміли тих, хто падав, хто ще не стійкий духом! Він звертав увагу сильним, щоб вони не шукали свого задоволення, але терпеливо несли тягарі немічних, догоджуючи їм. Потрібно мати добрий духовний вишкіл, щоб у своєму терпінні ще й повчати слабких, очікувати на їхній поступ в духовному житті. Бо трапляються особи, які не бажають терпіти тим, хто помиляється, картають їх, проявляють нетерпеливість, чинять зауваження тощо. А святий Павло велить, щоб слабким духом догоджати.
Результат відразу не приходить, потрібно молитви, терпеливості й часу, щоб наступила очікувана позитивна зміна в житті ближнього. Він вказував на Ісуса Христа, який покірно зносив наругу, показував силу духу, любов до ближніх, бо в терпінні, з хреста видав повчальні слова: «… Батьку, прости їм, бо вони не знають, що роблять…» (Лк 23,34). Святий апостол чинив великі зусилля, щоб усіх об’єднати навколо Ісуса Христа, який вчинить всіх бажаючих однодумними та однодушними, щоб спільно величати Небесного Батька слави! Апостолу Павлу йшлося про торжество Божої слави, про тріумф Бога на землі, бо у небі Господня радість ніколи не вмовкає!
Коли Ісус Христос перебував на землі, увесь час присвячував поширюванню слави Небесного Батька. Він не лише навчав про нього, про його велику любов та милосердя, але й чинив чуда, що було очевидним його божественного діяння! Ісус – Син Божий, Друга Особа Божа з Пресвятої Трійці! Спаситель відверто виступав перед своїми учнями та перед зібраним народом. Одного разу говорив учням про небо, про свого Небесного Батька і так виразився: «І що тільки попросите в моє ім’я, те й зроблю, щоб прославився Батько в Синові» (Ів 14,13). Якось за Ісусом йшло двоє сліпців, що голосно викликували: «… Помилуй нас, Сину Давидів». Прибули за ним у дім, а Ісус звернувся до них чи вони вірять, що він може їх зцілити від сліпоти. Ці не сумнівалися. Господь торкнувся їхніх очей та сказав, щоб їм сталося по їхній вірі. Відразу прозріли, а Спаситель сказав їм, щоб вони не розповідали нікому про це чудо. Ісус не бажав, щоб його сприймали як чудотворця, а як Месію.
Прозрілі славили Христа всюди, куди простували. І це не було вичерпним діянням Спасителя, бо відразу привели біснуватого, німого чоловіка, з якого Ісус вигнав біса і той заговорив! Люди дивувалися силі та духовній мужності Сина Божого. Такого вони ніколи не зустрічали у своєму житті. Але й були ще інші представники суспільства, які звалися фарисеями, сторожі закону, ті люди мислили по-іншому. Фарисеї видумали проект, що Ісус виганяє князем бісівським демонів! Не любили Ісуса, не могли дорівняти йому, бо він руйнував їхні прогнилі плани. А Господь навчав народ, щоб чинили те, що кажуть книжники та фарисеї; але, щоб були свідомі того, що охоронці закону не виконують його, лише, чинять так, як їм подобається! «В’яжуть важкі, непосильні тягарі й кладуть на плечі людей, а самі пальцем не хочуть поворухнути. Усі свої діла вони роблять, щоб їх бачили люди…» (Мт 23,4-5). Фарисеї самі були далекі від виконання закону, любили похвалу й усе чинили для людського ока, далекі від Господньої любові!
А Ісус все керував до свого Батька, говорив про нього глибоку та спасенну правду: «… кажу вам, чого тільки попросите від Батька в моє ім’я, – дасть вам. Дотепер ви не просили нічого в моє ім’я. Просіть – і одержите, щоб ваша радість була повною» (Ів 16,23-24). Спаситель дбав про радість, повну радість для своїх прихильників й вказував, що її легко здобути: просіть! Просімо Господа, завжди з покорою та великою довірою до нього, за потреби для нас особисто. Молімося за милості для ближніх та благаймо, щоб Небесний Батько завершив війну, яку Росія розпочала проти України!
Сьогодні згадуємо великого святого нашої Церкви: Антонія Печерського, який присвятив своє життя цілковито Богові. Народився біля Чернігова, у Любечі, що над Дніпром, коло 983 року. Любив Господа, молився, постив, йому вистарчало печери для життя. Пізніше подався у Грецію на гору Атос, де став побожним монахом. Трудився над спасінням своєї душі молитвою, умертвіннями та постом. Ігумен Теоктист мав об’явлення, щоб Антоній повернувся у рідний край. Чернець з послуху прийняв рішення старших монастиря. Прибув і поселився у печері недалеко від Києва. Для поживи, йому вистарчало хліба та води. Незабаром, навколо нього збиралися ченці-подвижники, яким він допомагав у чернечому житті. Слава про його подвижницьке життя розходилася країною. Настановив ігумена, поблагословив мури під будову храму Успіння пресвятої Богородиці. Багато натерпівся від людей, які згодом перепрошували його. Спочив у Господі 1073 року, проживши близько 90 років. Молімося до святого Антонія, щоб він виблагав у Господа мирного благословення для нашого народу! Життя його записане у книгах, можна знайти, також, в інтернеті й довідатися більше.
Кілька слів про святу Ольгу. В життєписі про неї написано: мудра, сильна, харизматична постать. Правда, її походження залишається загадкою. Світлої пам’яті пан Борис Возницький твердив, що вона могла походити з Плісненська (Пліснесько), давнього городища, тепер біля села Підгірці Бродівського району. Звичайно, у московії пишуть про Псков, хоч на той час і він належав до Київської Русі. Ще один львівський історик Ігор Мицко висловлює версію про те, що Пліснеськ – місце правління князя Олега та місце народження київської княгині Ольги. Це праця істориків та археологів, а нам відомо, що вона була неохрещена, поганка, яку в ніч з 17 на 18 жовтня 957 року в Константинополі, в соборі святої Софії, патріарх Феофіліктій та імператор Костянтин VII Багрянородний особисто хрестили. Ольга повернулася в Київ, не вийшла заміж за імператора, що мріяв про такий варіант. Дорослий син Ольги Святослав усунув її з престолу в 962 році і став правити державою. Решту свого життя княгиня Ольга провела будуючи християнські церкви та монастирі. Так у Йоакимівському літописі згадується про будівництво в Київському акрополі дерев’яного храму святої Софії.
Померла княгиня Ольга 11 липня 969 року і була похована згідно з християнським звичаєм у київському храмі святого Миколая. Вона стала першою християнкою серед правителів і мріяла охрестити Русь. На жаль, їй це не вдалось. Але за декілька десятиліть, у 988 році, її онук Володимир Великий завершив розпочату справу. За її силу, розум і намір запровадити християнство, у 1547 році, Ольга була визнана рівноапостольною святою та покровителькою вдів і навернених християн. Преподобна Ольго, покровителько навернених християн, свята краянко Русі, виблагай у Господа завершення війни в нашій Україні.
