Неділя 4 Великого посту Мр. 9, 17-31.
+ Володимир Груца
Сьогоднішній євангельський уривок розповідає про хлопця, який може бути образом багатьох сучасних людей.
Не йдеться про це, щоб демонізувати світ, що він такий поганий. Бог створив світ добрим, це людина вносить в нього зло або добро. Зло є підступне. Завданням гріха є людину до себе притягнути, трохи потішити і вкінці знищити. Тому на початку не завжди легко розрізнити, що добре, а що погане. Все здебільшого починається на рівні думок.
Євангельська розповідь почалася з того, що батько привів до Ісуса свого сина, який названий біснуватим епілептиком. Він кидався у вогонь чи воду. Вогонь і вода – дві крайності, які хитають людиною.
Цей батько, який є одним з героїв сьогоднішньої євангельської розповіді, також терпить з приводу хвороби сина. Хто ж тоді буде спадкоємцем і продовжувачем роду?
Син від дитячих років був опанований німим та глухим духом. Отже, батько також опанований цією проблемою, тому й просить про допомогу для сина, а тим самим для себе і свого роду. Оздоровлення сина оздоровить і батька, дасть певність майбутнього. Він знає, що тоді буде кому пошанувати його старість.
Невідомо, наскільки в цій всій родинній трагедії є провина самого батька? Можливо син був відображенням, дзеркалом його життя? Чи батько прищепив сину достатньо любові, чи навчив його любити і шанувати маму?
В будь-якому випадку, чоловік знайшов дорогу до Бога. Тим самим він зробив правильний вибір, за яким згодом не буде жаліти.
Батько каже до Ісуса: «Вірую, допоможи моєму невірству» – з цим проханням переплітається своєрідний іспит сумління. Через недугу дитини могла захиталася віра батька. Ніхто не міг вилікувати дитину, бо хвороба мала духовний характер.
Благословенні батьки, які показують дітям дорогу до Бога. Щоб показати комусь дорогу, треба самому її знати, а ще важливіше нею йти. Є така розповідь, як батько каже до сина: «Дивися, куди ходиш». А син відповідає: «Тато, то ви дивіться, бо я йду вашими стежками».
Як приємно, коли батьки моляться з дітьми, приступають разом до Святого Причастя. Така сім’я приречена бути благополучною та щасливою.
Сьогодні, в четверту неділю Великого Посту спогадуємо пам’ять святого преподобного Іван Ліствичника. Він вчить, що все в житті є процесом. Християнин не може стояти на місці, а повинен йти вгору, до досконалості. Якщо ми є з Богом, в Божій ласці, то сумління підкаже нам, що робити в тій чи іншій ситуації, як йти до цілі.
В нинішній день стаємо учасниками священичого рукоположення нашого співбрата Василя. Ти перейшов багато різних етапів сходження в цей день. Дякую, що Ти не зійшов з доброї дороги, беріг своє покликання.
Нелегко йти вгору, зокрема по драбині. Тут не лише питання фізичної кондиції, а й вміння триматися. В духовному житті важливо триматися правдивих вартостей.
Не треба боятися зла, а радше полюбити добро, нього триматися і в жити! Якщо дорога правильна, то вона поведе нас у правильному напрямку.
26.03.2023 р. Б. Собор св. Юра
Священиче рукоположення Василя Гука
