Сьогодні прийшла звістка про те, що на 83 році життя переставився до вічності отець Іван Білик, монах редемпторист. Кожна така вістка, ще й на фоні жорстокої війни з Росією, є дзвоном, який сповіщає про те, що від нас відходить покоління, що тягнуло на своїх плечах хрест переслідуваної УГКЦ.
Хочу написати у пам’ять про отця Івана Білика короткий свій спомин. Нехай він буде виразом моєї вдячності як супроти нього, так супроти усіх Отців Редемптористів, яким, зокрема, завдячую і моє покликання.
Отця Івана Білика я вперше побачив у 1982 року після Йорданських Свят в Дорі, в рідній хаті, в якій він служив Службу Божу. А сталося це можливим завдяки моїй мамі, яка на той час працювала у Яремче, у торгівельному центрі “Комплекс”.
Саме там, як мені потім вдалося довідатися, моя мама познайомилася з отцем Іваном і п. Ганею, дячихою, оскільки у часи підпілля вони часто приїздили до Ямни до родини п. Михайла Губарчука. Його сусідкою була приятелька моєї мами з якою вони разом працювали п. Марія Климович. Чудова людина з оптимістичною вдачею. Так ось через неї з отцем Іваном Біликом познайомилася і моя мама.
Отець Іван на мене малого вже відразу справив враження дуже інтелігентної і доброї людини. На той час я був знайомий з отцем Михайлом Косилом і його учнями. У отця Михаїла я відбував першу Сповідь і Причастя. А отець Іван Білик був священиком, у якого я вдруге в житті сповідався.
Хто пам’ятає ті часи, особливо у Дорі, підтвердить мої слова, що підпільна УГКЦ для втаємничених дітей, таких як я, виглядала дуже захопливою. Тим більше, треба було носити у великому секреті той факт, що ти був на підпільній Літургії і бачив підпільного священика. Все це робило мене учасником великого дійства – Церкви, – якого я сам до кінця не усвідомлював.
Пам’ятаю, як вже у тих часах я почав довідуватися про монахів. У нас в Дорі були тільки Студити, яскравим представником яких був отець Порфирій Чучман. Мене ним більше страшили, коли я був нечемний, кажучи, що прийде Петро монах (так називали о. Порфирія)і мене забере. Зрештою, так і сталося згодом. Але це ще більше додавало мені цікавості, оскільки надто бажав вже познайомитися з тим Петром монахом.
Знав я також про Отців Василіян, оскільки в Дорі за підпілля жив отець Онисим Шуплат, який давав шлюб моїм батькам та сповідав їх перед тим. Я ще пам’ятаю його похорон і багато людей, які зібралися навколо його хати у Кам’янці.
А от з Отцями Редемптористами я не був знайомий. Першим редемптористом, якого я зустрів був саме отець Іван. Очевидно, я ще був малим, тому і відносився він до мене як до малого хлопчини, якого все на світі цікавило.
Пригадую, що коли він до мене як з рівним розмовляв у Сповіді і розповідав про Редемптористів, мені страшенно хотілося стати монахом Редемптористом. Коли я його запитав, чи це можливо, він чемно відповів, що так, але треба трохи підрости, успішно завершити школу, а потім монастирські двері Редемптористів будуть для мене відкриті.
Опісля отець Іван кожного разу в часі перебування на Гуцульщині постійно завертав до нас, служив Літургію, сповідав, причащав. Його супроводжувала п. Ганя, дячиха. А одного разу, здається того ж 1982 року, він приїхав з дуже молодим священиком о. Ігорем Возьняком, теперішнім митрополитом Львівським УГКЦ. Хто б тоді міг подумати, що я піду до монастиря Студитів і буду співпрацювати тісно з о. Ігорем, але вже як Митрополитом!
Отець Іван Білик був тим зв’язковим різних людей і різних поколінь, а водночас так ревним місіонарем і проповідником. Пригадую добре, з якою ревністю він мені пояснював про те, що таке місії і чому вони так важливі. Тоді я ще близько не розумів їхньої суті. Мені було важливо, що я стою поруч з таким великим чоловіком Божим, торкаючись якого я торкався немовби самого Бога!
Коли я вступив до монастиря Студитів у Львові, то вже менше бачився з отцем Іваном, а згодом довідався, що він поїхав на служіння до Англії.
Останнього разу я з ним бачився в тому часі, коли він повернувся з Англії. Він мене відвідав у нашому монастирі Св. Обручника Йосифа при церкві Св. Арх. Михаїла. Ми розмовляли довго. До деталей він розпитував мене, а я його про те, що пережили від останнього моменту, коли бачилися.
Сьогодні я дуже хочу подякувати Богові, що зустрів на своєму шляху великого і ревного місіонера редемпториста отця Івана Білика. Можу впевнено сказати, що він був одним з тих, який непомітно та невимушено допоміг мені зрозуміти суть монашого покликання і красу служіння Христові!
Дякую Вам, дорогий Отче Іване, за приклад і ревність та прошу милосердного Господа, щоб прийняв Вас у свої обійми!
Моліть Його за Україну !
Отець Юстин БОЙКО, Синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ
