Продовжуючи проєкт «Дорогою до святості», який націлений на поширення інформації про беатифікаційний процес Митрополита Андрея Шептицького та широке розкриття роботи, яку в цьому напрямі провадять різні інституції та окремі особистості, поспілкувалися зі співзасновником і очільником Благодійної фундації «Андрей», науковцем, дослідником, доцентом кафедри богослов’я Українського католицького університету Михайлом Перуном.
Розпочинаючи нашу розмову про Митрополита Андрея Шептицького, пан Михайло наголошує:
― Це ― глобальна постать не лише для УГКЦ, а загалом для Католицької церкви. Сьогодні є кілька векторів, за якими дослідники вивчають напрацювання Праведника, кажучи про різні ініціативи, які він, як Митрополит Галицький, підтримував, благословляв, розвивав… Окрему увагу приділяють безумовно великій вірі Шептицького. Про це зокрема свідчить одне з перших його пастирських послань, у якому наголосив, що хоче привести всіх під стяг Христа.
― Пане Михайле, як би Ви охарактеризували постать Андрея Шептицького в розрізі часу, в який він жив і працював?
― Діяльність Митрополита відповідала викликам того часу. Зверніть увагу: Андрей Шептицький став єпископом у Станіславові, а невдовзі ― Митрополитом Галицьким і Архиєпикопом Львівським, єпископом Кам’янець-Подільським ― тоді, коли наші терени перебували в складі Австро-Угорської імперії; коли переживав Суздальське ув’язнення (з 1914 до 1917 років), ми були в лоні Польської держави; у 1939 році на наші землі прийшли окупаційні радянські війська, пізніше ― німецькі і знову ― радянські. Тож бачимо, що Митрополит Андрей фактично був провідником греко-католицької пастви у період, коли ми не мали своєї держави, саме тому ми його називаємо етнархом.
Усе своє життя він намагався розвивати, допомагати розбудовувати те, що було в можливостях нашої Церкви. До прикладу, в 1905 році він заснував Церковний музей, який у 1913 році переріс у Національний музей у Львові. В день своїх іменин, 13 грудня, Андрей Шептицький подарував його українському народові й надалі продовжував ним опікуватися. Сьогодні маємо збірку, яка нараховує понад 180 тисяч артефактів, які належать українській культурі. Упродовж усього свого життя Шептицький не тільки розбудував, а й підтримував, діяльність цього музею, купуючи різноманітні шедеври у Західній Європі.
Ще один знаковий його проєкт ― Українського шпиталю «Народна лічниця», який створили, як невеличку амбулаторію з ініціативи доктора Євгена Озаркевича та медиків. Митрополит Андрей підтримав будівництво великого шпиталю і в 1927 році купив додаткову ділянку на вул. Скарги, 4. У цьому шпиталі лікувалися не лише українці чи греко-католики, а люди різних національностей та віросповідань, які не мали змоги самотужки оплатити собі послуги лікаря. Про це говорить звіт, для прикладу, діяльності Українського шпиталю 1925 року.
Коли він повернувся зі Суздальського ув’язнення, розумів, що необхідно працювати з молоддю і допомагати їй організовуватися. Тому від 1917 році Митрополит Андрей активно підтримує українську скаутську організацію «Пласт». Потім стає найбільшим благодійником цієї молодіжної спільноти, даруючи спершу два, а згодом ще три гектара землі у Підлютому.
Цей перелік його державотворчої праці можна продовжувати. Мабуть, не багато людей знають, що спадщину видатного українського композитора Миколи Лисенка продали польському видавцю Владиславу Ідзіковському і все перевезли до Варшави. Українська інтелігенція звернулася до Шептицького з проханням, щоб він викупив ці твори. Зрозуміло, що Митрополит відгукнувся. І уявіть, у 1944 році той будинок у Варшаві під час бомбардування повністю згорів, тож фактично він врятував спадщину нашого композитора від знищення.
На моє переконання, ми мало говоримо про унійні (екуменічні) ініціативи Митрополита, а він фактично був його провісником. Блаженніший Любомир Гузар це детально описав у своїй докторській праці «Андрей Галицький. Митрополит Галицький (1901-1944) провісник екуменізму».
Також варто розуміти, що життєствердна проукраїнська позиція Андрея Шептицького ― невипадкова. Він ― із древнього українського боярського роду, який веде свою історію із ХІІІ століття. В одному з перших пастирських послань до духовенства «Наша програма» (опублікована в 1899 році), тоді ще єпископ Андрей писав: «Бо я русин з діда-прадіда, а Церкву нашу і святий наш обряд полюбив я ціли серцем, присвятивши для Божої справи ціле своє життя». І це треба чітко усвідомити, пізнаючи постать Будівничого нашої Церкви.
Ще один яскравий приклад: після Суздальського ув’язнення, у 1917 році, перебуваючи в Петербурзі, Шептицький виступив перед українською громадою. У своїй промові сказав те, що чітко демонструє його настрої: «Я все молився за нашу українську громаду, за наш український нарід…»
― Благодійна фундація «Андрей» ― одна з небагатьох, яка системно і досить глибоко працює над дослідженням постаті Митрополита Шептицького і популяризації його цінностей та ідей. Розкажіть про проєкти, які реалізовуєте.
― Ідея створення цієї інституції на початку мала дещо інше спрямування. Цьогоріч виповнюється 30 років радіопрограмі «Духовна мандрівка», яка з грудня 1992 року виходить на радіо «Львівська хвиля». Започаткував її на запрошення працівників цього радіо. На початку цієї діяльності була велика потреба в українській духовній музиці. Адже в ті часи ці пісні були або з діаспори в неякісних записах, або з російським акцентом, бо їх видавала російська православна церква.
Тоді програмою опікувався парох храму Преображення Господнього і декан Львівський отець Ярослав Чухній. Завдяки йому, в 1994 році, я познайомився з Миколою Куликом ― керівником Заслуженої академічної капели України «Трембіта». У цьому ж році я розпочинаю проєкт «Духовна музика України». Спершу на аудіокасети записали 12 випусків із піснями, а в 1996 році мені вдалося записати і видати перший компакт-диск. Фактично це був початок серії «Духовна музика України», яку я проваджу досі. Вже реалізовано понад 400 концертів духовної музики, 16 проєктів від ідеї – до кінцевого втілення, випущено понад 40 компакт-дисків.
Коли потрібно було юридично зареєструвати цей проєкт, я думав назвати його «Духовна музика України». Та, реалізовуючи проєкт ораторії Віктора Камінського «Іду, накликую, взиваю…» на тексти проповідей Митрополита Андрея в поетичному опрацюванні Ірини Калинець, я познайомився з владикою Михаїлом Гринчишином, який упродовж дуже багатьох років досліджував та популяризував постать святця Андрея Шептицького. Він підтримав мій задум, а коли я поділився своєю ідеєю стосовно назви, то порадив пов’язати її з постаттю Шептицького. І так після обговорень виникла Фундація «Андрей».
За два чи за три роки я розпочав новий проєкт ― «Персоналії», який розповідає про українських композиторів, поетів, виконавців. Вже реалізована понад 50 різноманітних серій.
Ідея започаткувати видавничий відділ «Артос» виник після того, як я почав тісніше працювати з багаторічною дослідницею постаті Митрополита Андрея світлої пам’яті Оксаною Гайовою, з якою був знайомий ще з 90-х років (ми спільно реалізовували проєкт про Митрополита Андрея для українських шкіл). Коли постало питання видання пастирських послань Митрополита Андрея в чотирьох томах, владика Михаїл запропонував організувати видавничу груп і Фундація створила видавничий відділ «Артос». Я вдячний команді, з якою працюємо не один рік, зокрема дизайнерові Михайлові Маркові, який є співзасновником, Назарові Федораку ― блискучий мовознавець і літературознавець, який редагував усі видання. Разом ми витворили оригінальний редакторський підхід: правопис послань упродовж років змінювався, тож, аби зберегти стиль Митрополита, у кожному томі додали словник.
Також, спільно з пані Оксаною Гайовою підготували і видали велику книгу-фотоальбом «На скелі віри. Митрополит Андрей Шептицький», в якому вміщено понад 1800 світлин; зібрання різноманітних поетичних творів, присвячених Митрополитові, «Антологія», та багато інших проєктів.
Крім усього ми працюємо над проєктами, пов’язаними з театром. Так, спільно з народним артистом України, актором, режисером Богданом Козаком ми видали компакт-диск Поетичний театр «Царський в’язень». Підтримали виставу-реквієм «Андрей», яку підготувала творча група Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької Підтримуємо проєкт Творчої майстерні «Театру в кошику» ― виставу про молодість і покликання Митрополита «Я йду, Христе».
Працюючи в оргкомітеті до 150-річчя від Дня народження Митрополита Андрея, куди мене запросив Митрополит Ігор, ми започаткували новий проєкт ораторії «Я тебе кличу», яку замовили в композитора Мирослава Волинського, лібрето ― Анни Волинської. Цей твір реалізували спільно з Львівською національною оперою. Режисер-постановник, генеральний директор-художній керівник Василь Вовкун обрамив її в ораторійну оперу. Композицію виконували також у Київській національній опері. Плануємо поширювати цей проєкт і надалі.
Ще один масштабний проєкт, який реалізували два роки тому, ― документальний фільм «Андрей Шептицький: актуальне». У цій стрічці закладена історична ретроспектива, яка допомагає зрозуміти, що його праця актуальна і сьогодні. Ідея цієї стрічки ― показати постать Митрополита Андрея у контексті його духовного служіння, тобто Глави УГКЦ, а також розкрити суспільну діяльність. Із часу виходу фільму відбулося понад 40 презентацій по всій Україні та в світі, а також ― всеукраїнський показ на 5 каналі.
Окрім цього у Фундації ми періодично друкуємо листівки з портретом Митрополита, а з тильного боку ― молитва за його прославу. Роздаємо їх у різні храми, щоб люди мали можливість постійно промовляти молитву, просячи Бога, прославити Андрея Шептицького у святості.
Серед найновішого, що готуємо до друку, ― зібрання листів Софії Фредро-Шептицької до сина Романа, коли він пішов у Василіянський монастир. Вони ніколи не були опубліковані, тож це буде ще один штрих до пізнання не лише Митрополита, а і його родинних стосунків. Молодий монах Андрей, отримуючи ці послання від свої мами, не відкривав їх, а кидав у пічку, кажучи, що молодий монах не має читати листів, які йому приходять з дому, щоб віддаватися виключно духовним справам. Коли його мама про це довідалася, то почала все складати в скриньку, тож зібрала величезну кількість листів. Це видання ми розпочали кілька років тому разом зі вже покійною Оксаною Гайовою та Богданною Мончак.
Загалом Благодійна Фундація «Андрей» щороку реалізовує низку проєктів для популяризації імені Митрополита Шептицького.
― Як вважаєте, чи достатньо сьогодні люди знають про Митрополита Андрея і чи впливає це на беатифікаційний процес?
― Пригадую одну з розповідей владики Михаїла Гринчишина, про те, що коли він приїхав у Львів у 90-х роках, то в той час про Митрополита Андрея мало хто що знав, звичайно, за винятком духовенства та монашества, яке пережило підпілля, та дослідників. Не варто забувати, що в 1946 році, коли на наші терени прийшла радянська влада, НКВД тотально знищувало і перекручувало спадщину Митрополита Андрея. Тож владика Михаїл вирішив робити все, що було в його силах, щоб відкрити постать Шептицького. Почав зі створення Постуляційного бюро, постійно співпрацював із Центральним державним історичним архівом України у Львові, тоді ж почали з’являтися перші книги, серед яких ― «Церква і суспільне питання». Сьогодні ми бачимо, скільки проєктів зреалізовано, створено музей Митрополита Андрея при Львівській Архиєпархії, опубліковані різноманітні видання, є мій освітній курс «Андрей Шептицький: ad fontes» в УКУ… Коли ми почали в 2014 році працювати в оргкомітеті, то першочергово вирішити максимально поширювати молитву за прославу Митрополита. Сьогодні, коли приходжу в крипту, то постійно бачу людей, які там моляться.
Беатифікаційний процес ― складний, тому сьогодні надзвичайно важливо, щоб парохії УГКЦ робили духовні відвідини Архикатедрального Собору святого Юра та крипти, щоб молилися до Митрополита Андрея за його заступництво. Також бували в музеї, на малій батьківщині ― в Прилбичі, де народився Шептицький, щоб крок за кроком більше пізнавали його, адже ще досі існують різні міфи, тому вивчення спадщини таке необхідне. Важливо, щоб про Митрополита ми говорили мовою фактів, а не ярликів, які були нав’язані псевдонауковцями, КГБ, НКВД, за якими нема жодного підтвердження, окрім ідеології.
― Що Вас найбільше вразило, коли відкривали для себе Шептицького?
― Терміново готуючи до друку книжечку «Листи дітей-сиріт до Митрополита Андрея», я редагував це видання всю ніч… зі сльозами на очах. Відомо, що після Першої світової війни в Галичині була велика кількість дітей-сиріт, багато з них ― помирали. Митрополит Андрей влаштовував захоронки, а також піклуватися цими дітьми. Вони називали його «таточком». І ці щирі відверті листи, які йому з нагоди іменини святого Андрея чи Різдва писали дітки, ця любов, яку Митрополит їм передавав, а вони ― йому, вражає до глибини душі ― її неможливо описати.
Також вразило те, що навіть будучи останні 15 років життя паралізованим, він надзвичайно багато працював. І фактично на кожне звернення особисто давав відповідь, допомогу чи розв’язку. І це колосальний Божий дар, що людина у надзвичайно складний період може бути такою діяльною. Це він робив із великої любові.
Митрополит був глибоко духовною людиною. Дуже багато речей, які інколи здавалися патовими, чи на які не завжди можна було знайти правильну відповідь, він у Божому дусі вмів вирішувати, і це мало позитивний результат. Це велике Боже благословення!
― Чого Ви навчилися у Митрополита?
― Я би хотів поділитися думкою, яку мені говорив владика Михаїл Гринчишин в останні роки свого життя: «Я провів своє життя у товаристві великого Андрея…» Так склалося на моїй професійній дорозі, хоча тривалий час займаюся професійно соціальною комунікацією, та вже багато років досліджую постать Андрея Шептицького, тож можу ствердити, що перебувати у товаристві Митрополита Андрея, в його думках, його баченні, як він працював, у його великій скромності та служінні, для мене дуже вагомо і це дає духовний заряд для щоденної праці та допомоги це робити.
― З чого ви би порадили розпочати знайомство з Митрополитом Андреєм людям, які, можливо, надихнуться цією розмовою?
― Все залежить від того, хто хоче ближче запізнати постать Митрополита Шептицького. Я мав цікавий життєвий досвід, коли опублікували перший том пастирських послань: якось ввечері 2008 року до мене в двері подзвонила одна пані й подякувала за цю книгу. Вона працювала в школі, а паралельно ― в бібліотеці. Коли їй потрапило до рук це видання, її родина переживала складний період ― все фактично йшло до розлучення. Розгорнувши книгу, вона натрапила на поради Митрополита про те, як повинна жити християнська родина. Ці слова їй настільки глибоко запали в душу, що вона взяла ці пастирські послання додому, а коли сіла з чоловіком до вечері, то прочитала йому ці поради. Вони читали послання Митрополита впродовж певного часу і через них врятували свою родину.
Тож варто починати з читання пастирських послань, які будуть близькими до серця. Для митців це ― праця про створення музею і підтримка художників, для медиків ― народна лічниця, для молоді ― «Пласт», «Обнова», «Українська молодь ― Христові» та інші інституції, для хворих є блискуче пастирське послання «Для недужих»… Фактично для кожного Митрополит був тим, хто міг глибоко духовно порадити і давав «ключ розуміння».
Спілкувалася Наталія Павлишин
