Ми дякуємо Богові за покликання до життя, служіння і святості Йосафати Гордашевської. Вона не втікала від зла, а чинила добро. Бо зло – це відсутність добра. Ця скромна жінка служила кожною клітиною свого тіла. А служіння дарує корону небесної слави. Нехай це буде нашою життєвою дорогою!
Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир під час проповіді у 23-ю неділю після Зіслання Святого Духа у храмі блаженної Йосафати Гордашевської. Поруч з храмом архиєрей освятив парафіяльний соціальний центр.
“Ми зібралися в храмі бл. Йосафати Гордашевської. Тут чуємо євангельське слово, яке нас єднає з Гаразинським краєм, що проти Галилеї. Ми радіємо чудом зцілення біснуватого. Ця розповідь не має за ціль нас настрашити. Тут спостерігається багата символіка. Щоб зрозуміти важливість та наслідки зустрічі з Ісусом, важливо поглянути на цю людину перед зціленням і опісля”, — зазначив на початку проповіді владика Володимир.
Проповідник звертає увагу на кілька важливих моментів, про які ми чуємо в сьогоднішньому недільному уривку:
Найперше перед зціленням, відповідаючи на запитання Ісуса чоловік не може назвати свого імені. Тим самим не може подати інформації про себе, бо втратив зв’язок з власною особою. Вже інші сили говорять в ньому. Далі,— продовжує він, — Легіон – це символ великої потуги, бо римський легіон війська вважався незламною силою, а тому не дивно, що ніхто з людей не міг його опанувати. Також, каже архиєрей,— біснуватий втратив відчуття гідності тіла і життя, бо він не носив одежі. Він став асоціальний. Крім того, що не носив одягу, він жив не в домі, а в гробах, що є для євреїв символом нечистоти і місцем перебування злих духів. Він не має відношення до родини, до спільноти, а йде в безлюдні місця, обминає контакти з іншими. Більше того біснуватий позбавлений святості. Згідно релігійного переконання ізраїльського народу людина, яка не знала, хто вона є, була позбавлена святості. Бо така людина не могла виразити свою віру в Бога Творця. Він не може відчути і свідчити, що є люблений Богом.
“На прикладі рис біснуватого бачимо, який ланцюг проблем може тягнути за собою грішне життя. Хоча можемо подумати, що такі випадки є поодинокі. Тому це не мусить мати щось спільне з нами”,— каже єпископ -помічник.
І додає: “Ми, щоправда, також маємо певні нахили до таких рис. Це не мусить бути біснуватість, але певна схильність, узалежнення, вади”.
“Як це показано практично в житті? Наша мова, лексика часто показує, хто ми є, хто промовляє в нас. З нас може промовляти заздрість, агресія, прагнення кар’єри замість служіння… Так інші речі опановують нас і промовляють нашими устами. Вкінці не знаємо, хто ми є. Тому дивуємося, як ми могли сказати чи поступити. Скільки людей нажаль втратило контакт зі своїм тілом через різні узалежнення.
Людина віддає свобідну волю, яка є подарунком Творця, комусь іншому, який противний Богові”,— зауважує він.
“Коли людина втрачає зв’язок з Богом, Церквою, тим самим втрачає сенс життя. Така людина стоїть більше на стороні смерті ніж життя. Тоді тяжко вірити в спасіння. Ми можемо собі легковажити постом, опустити раз, другий Святу Літургію, тоді віддаляємося від Бога. Або кажемо, що багато працювали, нема сили, втомлені. А звідки тоді брати силу?”— заохочує до роздумів проповідник.
“Зустріч з Ісусом звільнює чоловіка від його великої проблеми, дає йому силу жити”, — констатує владика Володимир.
Відтак ми чуємо, що після зцілення: чоловік перебуває при розумі. Він став особою, людиною. Був одягнений – знайшов контакт до власного життя і тіла. Ще до того додається сидіння – а це в світлі старозавітного розуміння має цікве пояснення. Сидячий підпорядкований власним тілесно-духовним силам, опановує емоції. Сидіти означає перебувати в собі, себе витримати. Це зцілення означає, що з загубленого створіння стала знову людина. Замість гробів він сидить в ногах Ісуса, може повернутися в спільноту віри. Він може відчути Божу любов, визнавати свою віру.
“Вкінці зцілений чоловік хоче йти за Ісусом. Не знаємо, чому. Можливо з вдячності. Але не виключено, що зі страху. Тобто, не хотів йти додому, щоб не впасти знову під якийсь поганий вплив. А Ісус каже: Вернися додому і розкажи, що Бог Тобі зробив”,— зазначає єпископ-помічник.
“У цьому світі ми маємо бути християнами, які перебувають з Богом”,— переконаний архиєрей.
“Більш-менш легко бути християнами в неділі і свята, трохи важче протягом тижня: вітатися по-християнськи, давати свідчення свого християнського життя. Не йдеться про популізм, а свідчення, як Бог діє в нашому житті. Свідчити – означає виявляти це, що є в мені всередині.
Зцілений чоловік проповідує, що Ісус зробив для нього, стає новозавітнім місіонарем. Напевно він не одного застерігав перед помилками і упадками. А можливо цей чоловік хотів лишатися біля Ісуса, щоб бути Його найближчим учнем. Можна сказати, сам себе кличе йти за Христом. Але Ісус його відсилає, навіть якщо це нас дивує. Не хоче його лишати залежним від себе, дарує вільність. Не в рабстві, а в вільності людина повинна проповідувати Бога. Бог християн є Богом для людини. Такого Бога бракувало поганам, зокрема в Гаразинському краї”,— продовжує роздуми владика Володимир.
Також проповідник пригадав, що сьогодні, у третю неділю листопада є всесвітній день пам’яті жертв ДТП, що є водночас закликои до пильності для всіх нас.
Наприкінці Божественної Літургії адміністратор парафії о. Зеновій Хоркавий подякував владиці Володимиру за спільну молитву та за ” відвагу відвідувати парафії у час війни”.
“Це нас скріпляє, будує та заспокоює. Ми відчуваємо, що тато приїхав до дітей. Дякую Вам за це”, — подякував владиці Володимиру отець Зеновій.
А також пам’ятним подарунком подякували усім жертводавцям парафії та соціального центру.
Відтак владика Володимир разом зі священиками освятили воду та звершили обхід довкола храму.
Опісля відбулося освячення парафіяльного соціального центру блаженної Йосафати Гордашевської.
“Ми дякуємо Богу, що знайшли сміливість в час війни добудувати центр. Це означає, що Україна є незнищенна. Наша Церква дивиться з оптимізмом навіть на такі драматичні події і будує простори для допомоги для своїх дітей”, — сказав отець Зеновій Хоркавий, а також розповів про три нагоди послужити людям, які вже мав цей центр ще до сьогодні — дня освячення.
“Перша — коли почалася війна, владика Степан Меньок попросив нас прийняти Карітасу з Дніпра. Він сюди переїхав, а потім УКУ забрали їх до себе.
Друга — сюди переїхала наша спільнота Лярш-Ковчег, бо в їхньому приміщенні при парафії на Новому Знесінню ми організували штаб тероборони.
І третя — пан Мирон Шкробут надає послуги християнського психолога для потреб людей. А в переді ще багато всього…”, — розповів адміністратор парафії. Та поділився планами на майбутнє, що тут планують розчинити своє служіння сестри Служебниці, а також різноманітні гуртки та секції для дітей.
А найголовніше, що цієї зими, у випадку зникнення електроенергії цей центр стане місцем обігріву для усіх потребуючих.
