Сьогодні велике свято у нашій Свято-Успенській церкві на вул. Максимовича у Львові. Тут є храмовий празник, але він є кожного року. Питання, яким є наш стан? Наскільки ми змінюємося, що змінилося в цій парафії, в нашому особистому житті за останній рік? Як важливо, щоб Львів залишився таким чудовим містом, як ми його знаємо. Як важливо, щоб ми жили, були живою Церквою, щоб ми приймали Святе Причастя, яке є запорукою життя.
На цьому наголосив єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир під час проповіді на празник Успення Пресвятої Богородиці. Архиєрей звершив чин освячення іконостасу та Божественну Літургію в храмі Успіння Пресвятої Богородиці на вулиці Максимовича.
«На перший погляд може бути дещо дивне святкувати відхід до вічності певної особи. На похороні матері діти плачуть, сумують, а ми нині святкуємо»,— зауважив проповідник.
«Маємо чергову можливість задумуватися, чому саме так називається це свято і що ця назва означає? У розумінні людини християнського Сходу згрішити – означає померти. Йдеться звичайно про духовну смерть, смерть для Бога чи від Бога. Марія як Божа Мати була захоронена від гріха, а тому не підлягала законам смерті. Вона в праведності провела і завершила земний шлях. Успіння є немов би логічним завершенням життя. На стихирах вечірні празника молимося: “Мати життя до гробу покладається і гріб стає драбиною до неба”. Отже, успіння – це перехід до неба»,— пояснив він.
За словами єпископа, людина має прагнення влади, хоче керувати. Більшість людей на світі хотіли б радше панувати, ніж служити. На прикладі Богородиці бачимо, що саме покора та служіння привели Її до вічної слави. Не панування, а служіння. Хто отримує якусь владу, той стає в певній мірі слугою для своїх підвладних. Тим більше, що диктатура не має успіху.
«Марія була вибрана, але вона це вибрання почула і прийняла, дала згоду у момент Благовіщення стати матір’ю Божого Сина. Ми дуже мало зустрічаємо постать Богородиці в Євангелії, її постать є нерозривно пов’язана з післанництвом Сина. Вона є покірна, немовби перебуває в тіні. Свого часу віднесла Ісуса до храму, щоб посвятити Його Небесному Отцеві. Вона разом з Йосифом шукала дванадцятирічного Ісуса в храмі. Нам відома присутність Марії на весіллі в Кані Галилейській, де родина опиняється в незручній ситуації через брак вина, а Ісус зробив своє перше чудо; вона є на Хресній Дорозі, де є багато страждань. Вона є там, де є терпіння, бо ж вона – мати. А материнство – це солодкий присмак болю.
Богородиця не померла, а заснула, а це означає, що жива. Про це свідчать відпустові місця, а також численні храми»,— сказав Архиєрей.
«Дякуймо Богові за цей великий дар материнства у нашій християнській родині. Дякуймо Богові за наших біологічних батьків. Яким є наше ставлення до мами, до батька? Чи ми є їм вдячні за це, що народилися?» — просить задуматися єпископ-помічник.
«Тепер вже розуміємо, чому святкуємо день смерті праведної особи, бо праведна людина в момент біологічної смерті засинає, народжується для неба. А яким буде моє народження при кінці мого земного життя? Від способу нашого життя також залежить, чи наш похорон буде святом для інших, для тих, хто йде за нами?
Пресвята Богородиця чекає на мене у вічній славі та радості. Як важливо не розминутися з нею. А це залежить від напрямку та кожного кроку мого життя на землі!» — переконаний він.
«На напрямок нашого життя і перспективу вказує іконостас у храмі, який ми освятили. Отець Роман сказав, що іконостас – це лице храму. Але замало на нього дивитися, іконостас – це щось більше ніж естетика. Важливо також молитися, нав’язувати контакт з вічним»,— зазначає він.
«Тому в цей Богом благословенний день є велике прагнення піднести серце до небес, промовляючи устами молитву тропаря, яка глибоко відображає та підсумовує суть празника: “У родженні дівство зберегла ти, в успінні ж світу не залишила, бо Ти, Богородице, перейшла до життя, бувши матірю життя, і молитвами своїми визволяєш від смерті душі наші”» — додав на завершення владика Володимир.
