Флп 2,5-11;
Лк 10,38-42;11,27-28 (о. Тур).
Дорогі, побожні та відважні богомольці!
Святий Дух зібрав нас у цьому місці на молитву. І зібрав нас не для того, щоб бачити «дива та їсти хліб», але щоб скріпити нашу віру в єдиного Бога та у святе Боже Провидіння. Наша віра в єдиного Бога випробовується усе наше життя. Кожне наше добре слово, добрий намір, добрий вчинок тощо – це ріст у вірі! Всякі грішні злодіяння – це брак віри, втрата віри, демонстрація недовіри Богу ради своїх людських меркантильних інтересів! Кожен вчинений гріх – це брак віри в Бога і знак недовіри. Прибувши на моління у місце, присвячене пресвятій Богородиці, маємо прекрасну нагоду просити Марію про наш зріст у вірі! Усе Її життя відзначалося великою вірою, непохитним довір’ям до Божого Провидіння! Перше наше знайомство з Нею у Святому Євангелії – тоді, коли архангел Гавриїл прибув до Неї у Назарет з важливим посланням від Бога. Вона перебувала в тиші, з Богом, чого вчилася усе своє життя. Зростала у вірі, надії та любові й жодного разу не написано про довершення Нею хоч одного чуда. Марія жила вірою, і це дуже очевидно, коли архангел Гавриїл привітав Її короткою мовою: «… Радій, сповнена благодаті, Господь з тобою… І ось, зачнеш в собі і народиш Сина, даси Йому ім’я Ісус» (Лк 1,28;31). А Марія застановлялася, думала, відгородила себе від підступу злого, віддаючись в руки Господнього Провидіння, й сказала: «… Я раба Господня, хай буде мені за словом твоїм…» (Лк 1,38). Як Божа слугиня, вона не бачила й не знайшла кращого вибору, ніж прийняти нелегку пропозицію Бога. Марія багато знала про історію, яка буде пов’язана з Її Сином, Сином Божим. Незадовго почує строгі слова, які скаже їй старець Симеон у святині: «… а тобі самій душу прошиє меч …» (Лк 2,35). І цей духовний меч тривожив Її душу до кінця життя. Бог Отець вибрав Марію на матір свого Сина Ісуса Христа. Бог Син, що існує від віків, якому немає ні початку, ні кінця – із Господньої волі та своєї згоди вмістився у лоні Марії, ставши людиною, та народився від Неї. Її життя пройшло у переживанні й терпінні, але жодного звуку нарікання ніхто не почув від Неї. Навіть коли вона почула від свого Сина в Кані Галилейській відповідь на Її прохання: «… Що з того мені й тобі, жінко? Ще не настала моя година» (Ів 2,4). Вона не образилася, не знеохотилася, а продовжила вірити Йому. Як наслідок, промовила до слуг: «… Зробіть, що тільки вам скаже» (Ів 2,5). Це – Марія, це Її життя з Богом; жодної пристрасті, бо замість неї Її серце було наповнене вірою, надією та любов’ю – вщерть. Іншим разом, коли Ісус навчав, хтось промовив до нього: «…. Ось твоя мати і твої брати стоять надворі, бажаючи з тобою розмовляти» (Мт 12,47). А Ісус готовий відповів: «Бо хто чинить волю мого Батька, який на небі, той є Моїм братом, і сестрою, і матір’ю» (Мт 12, 50). Марії було дуже приємно почути таку відповідь свого Сина, мабуть, більше, ніж зустрітися розмовляти з Ним! Вона була перша, яка сумлінно ставилася до волі Бога. Марія – зразок виконання волі Господньої! Вона наслідувала Христа в усьому, і коли про Нього читаємо: «Надламаної тростини не доламає і ґнота, що тліє, не загасить, доки не доведе присуду до перемоги» (Мт 12,20), то Вона старалася в усьому подобатися Богові. Її покора та простота вражала всіх, бо ніде не хвалилася, що це Її Син, не афішувала себе, не показувала чи демонструвала себе людям. Навіть ніхто не підходив до Марії, щоб залагодити через Неї певні справи з Ісусом, Вона завжди на задньому плані, радо відступаючи апостолам перше місце. До учнів приходили люди, щоб залагодити певні справи, приміром, греки підходили до Филипа й просили про можливість побачитися з Ісусом (пор. Ів 12,20-21). В Кані Марія тихо промовила до Ісуса, ніхто не почув Його відповіді, а потім Вона сказала слугам чинити, що велить Ісус. Вони не знали Його відповіді, інакше реагували б на слова Марії по-іншому! Таким тихим, покірним, повним любові до Бога та ближнього було життя Марії аж до смерті Ісуса на хресті та до Її успіння. Марія не злякалася розпинателів свого Сина, Вона була готова вмерти за Нього або з Ним. А воля Бога була іншою, що виявилася в словах Господніх із хреста: «Побачивши матір і учня, що стояв, і якого любив, Ісус промовив до [своєї] матері: Жінко, ось твій син. Потім звернувся до учня: Ось твоя мати…» (Ів 19,26-27).
І прийшов очікуваний час Марії, коли Вона віддала свого духа Богові. Її душа полинула у небо до Небесного Отця, до свого Сина – назустріч і по нагороду. Усе небо вийшло прийняти Марію, усі небесні сили раді були зустріти ту, яка Бога Сина породила, стала Його Матір’ю. Марія сумлінно виконувала волю Бога і свято приближалася до дня, коли перейде у вічність. Вона не образила Господа жодною думкою, не мала за що каятися, бо Її життя було постійним зростом в любові до Нього та прославлянням Його. Її тіло, святе і нетлінне, не затрималося у гробі; приставлений до гробу камінь не затримав Її тіла, бо Господь забрав його у небо. Марія у небі ще більше турбується нами, бо Вона наша Мати. Будьмо добрими дітьми пресвятої, преблагословенної нашої матері, Богородиці Діви Марії! Молімося до Марії за мир в Україні, за те, щоб ворог найшвидше залишив нашу землю й не вбивав невинних наших людей!
+ Ігор
Митрополит Львівський
26 серпня 2022 р. Б., Джублик
