Євр 11,9-10,17-23,32-40.
Мт 1,1-25.
В неділю перед Різдвом Господа Ісуса наша Церква пропонує вірним цілий ряд різних імен визначних, знаних та незнаних нам осіб для ознайомлення та вивчення багатьох із них. Вони входять до родоводу Ісуса, жили в певний період часу, діяли, трудилися, чинили багато помилок в житті, але мирилися з Богом, визнавали Його могутність, милосердя та любов. Так, ці особи зробили багато добра, як віддані працівники, що старалися про свої великі родини, про життя областей та цілого краю, як цар Давид, Соломон… А Ровоам, син Соломона, не прислухувався до порад старших і погано керував отриманим царством. Він обложив великими податками народ Ізраїлю, який збунтувався проти нього, – тоді Ровоам змушений втекти у Єрусалим і залишився лиш царем Юдеї (пор. 2Хр 10,15-19). Часто царі були дуже молодими, дітьми, за них керували інші, поки вони підростали… Усе гідне царювання залежало від віри царів у Бога, від їхнього виконання Божого закону, від звершення волі Бога. Прослідкуймо за цим царем Ровоамом, якому Господь допомагав та відмовляв своєї помочі. Коли Ровоам став сильним царем, тоді швидко покинув Божий закон. А Господь у свою чергу дозволив, щоби Шішак, єгипетський цар, пішов війною на Юдею й захопив її міста-твердині. Пророк Шемая прибув до Ровоама та князів юдейських, промовляючи: «… Так говорить Господь: Ви покинули мене, за те ж і я вас покидаю в руки Шішакові» (2Хр 12,5). Дуже вагоме те, що князі й цар швидко покорилися Господу, який пощадив місто Єрусалим. Правда, юдеї стали рабами єгипетського царя Шішака, це – згода Бога, щоб пізнали різницю між служінням Богові та підкорення земським царям. Цар Шішак пограбував святиню та царський палац, забрав усе золото та всі скарби. Це дуже присмирило юдеїв, а цар Ровоам прийняв смирно таке пониження і Господь відвернув свій гнів від юдеїв. Пройшов час, і Ровоам, цар юдейський, укріпився; всього царював 17 років у Єрусалимі, але знову віддалявся від Господа, чинив зло й не шукав Бога (пор. 2Хр 12,6-14). Святе Писання такими словами характеризує царя Ровоама: «Він чинив зло, бо не направив свого серця до того, щоб шукати Господа» (2Хр 12,14). Автор книги Хронік дуже чітко виражається про царя, який чинив зло, навіть не згадується про якісь добрі вчинки – зрештою, зло перекреслює усяке сподіяне добро аж до часу навернення людини… Багато людей споглядають на царів та лідерів держав, як на великих доброчинців чи правильників життя, але так буває рідко. Лідери займають високі чини й посади, а вихованість може бути мінімальна, низька, словом, мізерна. В особі може міститися більше зла, ніж добра, бо людина здатна себе показати зовні доброю, а з часом – і зовні, і внутрішньо може проявити себе зіпсутою. Це показалося й показується на багатьох лідерах держав, які в основі злі люди, а добро появляється від них лише за голосом більшості в парламентах чи дорадчих органах…
Дуже важливо усім зрозуміти мету свого життя на землі. Не потрібно переконуватися, що після певних десятків років кожна людина спочиває в Господі, а її дух появляється в іншому світі, щоб здати рахунок перед Богом зі свого життя на землі. Наше тіло увесь час несе нас до вічності, бо настає момент, коли тіло помирає, а дух – невмирущий, визволяється від тіла й розпочинає життя без нього. Сам Ісус Христос виразно голосив – і це записав у Євангелії святий апостол Матей – що у вічності перед Сином Чоловічим, тобто перед Ісусом Христом, зберуться всі народи, яких розділять, як овець від козлів. Тодішнім людям, які слухали промов Ісуса, було зрозуміле слово про відокремлення овець від козлів; нам вистачить того, що вони відокремлені праворуч та ліворуч. Потім пролунають незмінні слова Сина Божого тим, хто праворуч: «… Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт 25,34). І відразу пролунає вирок тим, хто ліворуч: «… Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його» (Мт 25,41). Це – слова Бога, який говорить правду! У наш час багато із людей насміхаються із нашого вірування, що після смерті тіла існує життя вічне, а також нагорода або покарання. А ми боремося нашим чесним життям, щоб отримати вічну нагороду, яку пропонує Ісус Христос. Вона не вимагає надзвичайного героїзму, лише щирого покаяння, примирення з Богом, за яким не потрібно відбувати довгих подорожей, наражатися на небезпеку життя та витрачати великих сум грошей. Ні! Слід покаятися перед Богом, упокоритися, визнати свої провини, осудити себе перед Господом, і священник в ім’я Господнє, у святій Сповіді прощає гріхи. Легка «процедура» обертається у вічну користь, вічну нагороду! Не потрібно філософії і вченості, не вимагається університетів і академічних ступенів. Ні! Слід пам’ятати слова Ісуса Христа, нашого Спасителя: «Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів 20,23). Хай святий Дух просвітить наш розум, а Пресвята Богородиця вимолює нам духа простоти й покори серця!
+ Ігор
Митрополит Львівський
2 січня 2022 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів
