Слово Митрополита Львівського у двадцять четверту неділю по Зісланні Святого Духа

Еф 2,14-22;
Лк 8,41-56.

У святому храмі сьогодні, під час читання євангельського уривку, ми зустрілися з такими персонажами: Яір, начальник синагоги, та його дочка; кровоточива жінка; апостоли й, очевидно, Ісус Христос. Пишеться про людей, яких було дуже багато, й вони тиснулися до Ісуса, бо відчували випромінювання Ним великого духовного тепла, позитиву та любові! Люди ходили за Христом, розшукували Його, бажали почути слово, побачити чудо та смакувати помноженого Ним хліба й риби. Господь завжди був близьким до людей, співчував їхнім потребам, зокрема, горю та складним умовам їхнього життя, коли говоримо про час Його перебування у людському тілі на землі. Він ніколи не закликав до повстання чи перевороту, хоч у їхньому краю панували та керували чужі господарі – римляни. Ісус Христос завжди звертав увагу на стан душі, її спасіння, мабуть, уважав, що земля належить усім людям, які на ній стоять. Не усі люди посідають однаковий майновий стан, соціальне та урядове становище, не однакове здоров’я у людей тощо, але усі мають можливість вірити у Бога, молитися до Нього, заслуговувати на вічну нагороду! За Ісусом, зокрема, ходили свої люди, часом – чужі, які зверталися про допомогу до Нього (пор. Мт 8,9). І цікаво, що якраз свої, юдеї, також релігійні провідники ненавиділи Його, переслідували, вкінці підступно домоглися засуду й розіп’яли Його. А Він чинив лиш добро, велике добро, й одного разу відізвався до злобних юдеїв: «Хто з вас може довести гріх мені? То чого, коли я правду кажу, ви мені не вірите?» (Ів 8,46). Ось мова Бога до грішного та бунтівливого народу: спокійний запит замість кидання вогнем та надсилання землетрусів, хоч і такого не бракувало, коли Господь пересвідчився про безвихідь, щоб повчати народ!

Ісуса не прийняли у Геразинській країні, Він з учнями повернувся на інший бік озера, де Його, як завжди, охоче чекали люди. До Христа підійшов начальник синагоги, Яір, впав у ноги Ісусові й просив до свого дому, бо вмирала його дочка. Не спішив начальник до первосвященика чи до старших юдейських, лиш подався до Ісуса, який погодився, але не міг приспішити свого приходу в дім начальника, бо народ затримував Його. Між іншим, якась кровоточива жінка, зболена, знесилена, пригнічена станом здоров’я, пробралася крізь тісний натовп близько Ісуса та з вірою несміливо торкнулася краю одежі Господньої. Нараз почула, що кровотеча припинилася! Очевидно, що її втіха була безмірна, лише необхідно було відповісти на питання Ісуса: «… Хто доторкнувся мене?». – Ніхто. Усі мовчали, ніби це був злочин. Апостол Петро, який був поруч Ісуса, здивувався Його «нелогічному» питанню й пояснив, що повно людей коло Нього юрмляться, багато торкаються… А Ісус повідомив, що сила вийшла з Нього, бо цей дотик не був принагідним, лише вимріяним, спеціальним, а не похідним і не випадковим. Люди оглядалися, заглядали одні одним у вічі, запанувала тиша… Зцілена від хвороби жінка, тремтячи, приступила до Ісуса, впала Йому в ноги й призналася, що це вона доторкнулася Його одежі та негайно видужала. А Ісус не картав її; вона злякалася, а Він перед зібраним народом похвалив її віру: «… Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!» Назвав її дочкою, не чужою особою, а дочкою віри в Бога. Довгий час вона надіялася на людей, на їхню допомогу, але усі заходи, усі старання оздоровитися були марні. Мабуть, випробувала різні ліки, відвідала різних лікарів, можливо й знахарів? Нічого, жодної зміни, жодної втіхи, ніякої полегшеності у хворобі не відчула. А коли доторкнулась Ісусової одежі – кровотеча зникла! Навіть не розмовляла з Господом, лиш вчинила внутрішнє порозуміння через віру, виявила велику довіру до Бога, до Його всемогутності – вмить стала оздоровленою! Досі вона надіялася на лікарів, але забувала про Бога – лиш Він дарує зцілення, також після втручання лікарів. Лікарі лікують, а Бог виліковує!

Коли Ісус підійшов до дому начальника синагоги, дочка того була вже мертва. Ісуса це не засмутило, бо Він – Бог, який живими та мертвими володіє! Увійшовши у дім Яіра, Ісус не дозволив бути всередині дому нікому, крім батька, матері та трьоз апостолів. Зовні плакали над померлою. Ісус взяв померлу за руку й голосно промовив: «Дівчино, пробудися!» Дух дитини повернувся із вічності, вона вмить встала. Спаситель велів дати їй їсти та не бажав розголосу цієї події, чуда. Хоч усі навколо знали, що сталося, але Ісус повчав, щоб не вганятися за славою та не робити реклами.

Що ми повинні навчитися з таких подій? Насамперед, слід усе своє життя довірити Богові, усе віддати в Його руки, пам’ятаючи, що Господь знає про нас та наші потреби усе, навіть наше волосся на голові пораховане (пор. Лк 12,7). Слід жити вірою в Бога, пам’ятаючи, що посідаємо безсмертного духа у тілі, який не вмирає, але створений Богом до вічного життя! Не забувати, що після смерті існує нагорода або покарання; що за життя на землі кожна особа відповідатиме перед Господом. Борімося за нагороду, яка очікує кожну особу у вічному житті!

Тому, що ми стали учасниками свячення диякона на священника, виявимо вдячність Богові за те, що кличе певних осіб до священства. Знаємо, що Бог закликає до священства, а не особа вибирає священство! Ось слова Господні: «Ви будете в мене царством священників, народом святим…» (Вих 19,6). Господь не лише кличе осіб до священства, але вимагає, щоб священники були святими, праведними. Це – велике завдання перед кожним священником, яке він повинен не тільки знати, але докладати усіх зусиль, щоб гідно виконати волю Господню. Священник служить Богові, а його служіння відбувається через послугу вірним. У свій час Бог звернувся до пророка Мойсея: «Нехай приступлять до тебе Арон, брат твій, і сини його, з-поміж синів Ізраїля, щоб служити мені священниками…» (Вих 28,1). Нічого не допоможуть виправдування священника, коли він негідно служить або надуживає свого служіння, бо й він – смертна людина, якій прийдеться відповідати перед Богом за своє служіння. А служити Господеві потрібно чесно, віддано, з відповідальністю та любов’ю. Ми усі дуже віримо, що ці слова, які сказані Богом та записані у Святому Писанні, наш новопоставлений священник Андрій старатиметься виконати сумлінно, цілковито довірившись Богові. Хай Господь благословить тебе, доброчесний отче Андрію, щедрими духовними дарами та усяким вмінням, щоб Господню волю виконати найкраще! Віддаю тебе в опіку Божій Матері та святому апостолу Андрію, твоєму покровителю. Будь мужнім, мудрим та стійким у доброму до кінця свого життя!

+ Ігор
Митрополит Львівський

5 грудня 2021 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів

Останні новини

Про це повідомляють на офіційній фейсбук-сторінці Салезіян УГКЦ. Салезіяни УГКЦ запрошують на чергову зустріч-реколекції #Пізнай_Своє_Покликання усіх бажаючих юнаків...
У неділю по Богоявленні, 23 січня 2022 року, Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, з пастирським візитом,...
Не хочеться думати, що в якійсь сім’ї нині нема Святого Писання. Біблія – це не є сувенір, який...
Зважаючи на збільшення динаміки захворюваності на COVID-19, цього року у Львові не було традиційного освячення води на свято...
Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, та Преосвященний владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, очолили Богослуження свята Богоявлення...