У хрещенні ми сказали злу «ні», а Богові «так». Коли ми скажемо в житті Богові «ні», тоді автоматично єднаємося зі злом. Зло – це відсутність добра. Тому нашою життєвою ціллю не є втікати від зла, а прагнути добра. Бо там ми знайдемо Бога! А Він так близько! На цьому наголосив єпископ-помічник Львівської архиєпархії Преосвященніший Володимир під час проповіді до вірних у храмі Христового Воскресіння у 23-у неділю після Зіслання Святого Духа, на завершення тижневих місій, що їх проводили редемптористи та сестри ЧСВВ.
На початку проповіді архиєрей пояснив зміст з уривку сьогоднішнього Євангелії, а також пояснив різні символи цієї розповіді і поділився своїми спостереженнями. За його словами, євангельське слово сьогоднішньої неділі провадить нас в Герасинський край, навпроти Галилеї, де відбулося чудо зцілення біснуватого. Ця розповідь в жодному випадку не є для того, щоб нас настрашити.
Погляньмо, – пропонує владика Володимир, – на цю людину перед зціленням і опісля. Перед зціленням: цей чоловік на запитання Ісуса не може назвати свого імені, він не має зв’язку з власною особою, не може подати інформації про себе, інші сили говорять в ньому, легіон – це символ великої сили, бо римський легіон війська вважався незламною силою, а тому не дивно, що ніхто з людей не міг його опанувати; Біснуватий втрачає свою людяність, втратив те, що людське, в ньому відсутнє відчуття гідності тіла і життя, бо він не носив одежі. Біснуватий втратив свою соціальність. Крім того, що не носив одягу, він жив не в домі, а в гробах, що є для євреїв символом нечистоти і місцем перебування злих духів. Він не має відношення до родини, до спільноти. Він йде в безлюдні місця, обминає контакти з іншими; Біснуватий позбавлений святості.
Згідно релігійного переконання ізраїльського народу, – продовжує свою думку проповідник, – людина яка не знала, хто вона є, була позбавлена святості. Бо така людина не могла виразити свою віру в Бога Творця. Він не може відчути і свідчити, що є люблений Богом. На прикладі рис біснуватого бачимо, який ланцюг проблем може тягнути за собою грішне життя. Хоча можемо подумати, що нам це байдуже. Це є поодинокі випадки, медичні екземпляри і це не мусить мати щось спільне з вірою чи релігією, тим більше з нами.
На його переконання, ми всі маємо певні нахили до таких рис і це зовсім не мусить бути біснуватість, але певна схильність, узалежнення, вади.
«Як це показано практично в житті?» – запитує архиєрей і відповідає: «Наша мова, лексика часто показує, хто ми є, хто промовляє в нас. З нас може промовляти заздрість, агресія, престиж… Тоді ми самі не маємо слова, бо інші речі опановують нас і промовляють нашими устами. Вкінці не знаємо, хто ми є. Скільки людей втратило контакт зі своїм тілом через різні узалежнення».
«Людина віддає свобідну волю, яка є подарунком Творця, комусь іншому, який противний Богові. Коли людина втрачає зв’язок з Богом, Церквою, тим самим втрачає сенс життя. Така людина стоїть більше на стороні смерті ніж життя. Тоді тяжко вірити в спасіння. Ми можемо собі легковажити постом, опустити раз, другий Святу Літургію, тоді віддаляємося від Бога. Або кажемо, що нема сили, втомлені. А звідки тоді брати силу? Зустріч з Ісусом звільнила чоловіка від його великої проблеми, дала йому силу жити», – застерігає єпископ-помічник Львівської архиєпархії.
Відтак проповідник порівняв риси біснуватого після зцілення, який: був при розумі; Став особою, людиною. Був одягнений – знайшов контакт до власного життя і тіла. Ще до того додається сидіння – а це треба бачити в світлі старозавітного розуміння. Сидячий підпорядкований власним тілесно-духовним силам, опановує емоції. Сидіти означає перебувати в собі, себе витримати. Це зцілення означає, що з загубленого створіння стала знову людина. Замість гробів він сидить в ногах Ісуса, може повернутися в спільноту віри. Він може відчути Божу любов, визнавати свою віру.
«А які прагнення зароджує цей зцілений чоловік в нас?», – замислюється архиєрей і припускає, що мабуть проявляються і в нас прагнення святості.
«Будьмо вільні в своєму виборі, а не маніпульовані рекламою, прагненням карєри чи слави… Хочемо мати відчуття власного тіла, себе опановувати. Прагнемо бути любленими, захищеними», – заохочує владика Володимир.
«Вкінці зцілений чоловік хоче йти за Ісусом. Не знаємо, чому. Можливо з вдячності. Але не виключено, що зі страху. Тобто, не хотів йти додому, щоб не впасти знову під якийсь поганий вплив. А Ісус каже: Вернися додому і розкажи, що Бог Тобі зробив», – зазначає він.
«Не потрібно демонізувати світ, бо світ – це люди, тобто ми. Ми маємо бути християнами у цьому світі, перебуваючи з Богом. Більш-менш легко бути християнами в неділі і свята, трохи важче протягом тижня: вітатися по-християнськи, давати свідчення свого християнського життя. Не йдеться про популізм, а свідчення, як Бог діє в нашому житті. Свідчити – означає виявляти це, що є в мені всередині», – підкреслює проповідник.
І додає: «Зцілений чоловік проповідує, що Ісус зробив для нього, стає новозавітнім місіонарем. Напевно він не одного застерігав перед помилками і упадками. А можливо цей чоловік хотів лишатися біля Ісуса, щоб бути Його найближчим учнем. Можна сказати, сам себе кличе йти за Христом. Але Ісус його відсилає, навіть якщо це нас дивує. Не хоче його лишати залежним від себе, дарує вільність. Не в рабстві, а в вільності людина повинна проповідувати Бога. Бог християн є Богом для людини. Такого Бога бракувало поганам, зокрема в Гаразинському краї».
«Завершується час парафіяльних місій в храмі Христового Воскресіння. А що змінили ці місії в нас? Яким було наше життя до цього, а які постанови маємо на дальшу життєву дорогу?», – заохочує призадуматися Преосвященніший Володимир.
На завершення Божественної Літургії владика Володимир освятив хрест встановлений з нагоди цьогорічних тижневих місій.
