Ми нашими людськими категоріями думання чи поведінки формуємо свій образ Бога. Ми часом хочемо Бога зробити подібним до нас. Тоді забуваємо, що ми створені на Його образ і подобу. Він нас перший полюбив! На цьому наголосив єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Преосвященний Володимир у Неділю перед Воздвиженням Чесного Хреста під час проповіді у монастирі сестер Служебниць у Львові. Тут Архиєрей очолив Божественну Літургію на запрошення провінційної настоятельки с. Мирослави (Яхимець). На Божественній Літургії також була присутня генеральна настоятелька з Риму с. Софія (Лебедович), а також настоятельки всіх монастирів Згромадження, які діють в Україні.
«Великодньому світлу було необхідно осіяти хрест»
На початку проповіді владика Володимир звернув увагу на кілька нагод, які є у сьогоднішньому дні для святкового настрою.
«Найперше неділя – особливе спогадування дії Христового Воскресіння у світі. Святкуючи літургійно неділю перед Воздвиженням Чесного Хреста, вкотре усвідомлюємо собі, що хрест і воскресіння належать разом. Так само є і в житті, де смуток переплетений з радістю», – зауважив він.
В тиші євхаристійної молитви до нас лине євангельське слово.
«Євангелист Іван пригадує нам про старозавітню подію в пустині, де Мойсей з Божого повеління зробив мідяного змія і повісив його на стовпі. Народ, дивлячись на нього, зцілювався від укусу зміїного (Числа 21, 4-9). Вже було замало, недостатньо старозавітніх жертв», – каже проповідник і додає: «Потрібно було жертви Божого Сина, треба було великодньому світлу осіяти хрест. Пасхальна подія не лише є перемогою добра над злом – через це нам відкривається дорога до Царства Небесного, до вічної радості. Очевидно ми є немічні і слабі люди, але багато все-таки залежить від нас самих. Найперше – чи ми це запрошення приймаємо. Якщо хтось каже або своїми вчинками доводить, що не хоче бути спасенний, тоді трудно з такою людиною. Якби свого часу Адам і Єва після гріхопадіння від Бога не втікали, а піднесли до Нього розкаяне серце, напевно б інша була їхня доля і наша також».
«Бог християн є Богом любові, приятелем життя, а не смерті»
Євангелист Іван також нагадує: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним» (Ів 3, 16).
«Боже, світ є гарний, це діло Твоїх рук і плід великої Твоєї любові. Але проблема є в людині, яка відвернулася від Тебе через гріх Адама і Єви, вона і надалі сьогодні часто відвертається від Тебе вже через власні гріхи. Тому, Боже, дякуємо Тобі, що Ти не відвертаєшся від нас, від мене конкретно! За те, що послав у світ і до мене свого Сина!» – сказав владика Володимир.
І пояснив: «Бог християн є Богом любові, приятелем життя, а не смерті, бо в своєму Сині уподібнився до нас. Бог завжди шукає людину, Він на нас чекає, хоче нам товаришувати на дорозі до вічності. Але Він це робить лише при одній умові – якщо ми Йому не дозволимо. Багато людей Бога бояться, але чи тут є логіка? Напевно така людина ще Бога не знає, тому і має страх».
“Бог виховує, а не карає”
На переконання проповідника, хоч людина у моментах випробувань може бачити Божу кару, але повинна розуміти, що Бог нікого не карає, Він людину виховує, формує.
«Чи я бачу, відчитую цю Божу педагогіку у власному житті?», – заохочує замислитись проповідник.
Ми думаємо собі, – припускає Архиєрей, – а чому Бог інших не карає чи не відімстить за ці чи інші кривди? Бо ми, люди, здатні ображатися, шукати нагоди до помсти. Якщо б Бог ображався на все, що людство зробило з часу Адама і Єви, тоді ситуація зі світом і нами було б дуже драматична…
Також наша молитва, – продовжує думку владика Володимир, – може бути таким пригадуванням Богові, що Він ще для нас не зробив. Ми тоді не чуємо, що Він очікує від нас, не бачимо, що Він нам дає. Проблема може бути в тому, що нам часом дорога з Богом невигідна. Чому так? Бо людина різними способами хоче обминути хрест, Голгофу, терпіння, незручності, а тоді розминається і з Воскресінням.
Відтак Преосвященний Володимир наголосив, що сьогодні усією спільнотою святкують срібний ювілей богопосвяченого життя сестри Домініка, Климентія та Меланія. «Дякуємо Богові за дар їхнього покликання та служіння», – наголосив він.
«Нехай ці роздуми будуть для нас дорогою до школи любові та довіри!», – побажав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії.
Світлини сестри Анастасії, СНДМ
