Євр 4,14-5,6;
Мр 8,34-9,1.
Доброта і пошана Бога до людини – неперевершена! Ісус Христос, як Боголюдина, показав нам велику делікатність, якої слід дотримуватися людям: «… Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого…» (Мр 8, 34). Господь нікого не силує, не тягне, не погрожує, щоб йти за Ним, лиш умовно звертається: бажаєш прийняти мої умови життя – ступай моїми слідами; не бажаєш – живи так, як тобі вигідно, але незабаром прийде кінець життя. Після закінчення життя людини на землі Господь виявить правду про спосіб життєвого шляху кожної особи. А еталоном, вказівником життя, до кого необхідно прирівнювати наше буття на землі, завжди залишається Господь, Його Заповіді, воля, зрештою, життя самого Ісуса Христа на землі! Чому? А тому, що Бог створив людину, Він – наш Господар, кому слід, служити та виконувати Його волю. Думаймо часто, що наш життєвий шлях на землі уже від народження приближається до зустрічі з Господом, тому очікуємо Його правдивої оцінки нашого проживання на землі! У час, в якому живемо, коли шириться епідемія коронавірусу, кожна людина наражається на те, що може несподівано перейти у вічність. Зрештою, нічого нового, бо й до цього часу було те саме, лиш на це зверталося менше уваги. За нашого часу в усій пресі, в розмовах на устах людей, частіше говориться про смерть. Це добра нагода, щоб гідніше готуватися її зустріти, бо це лиш смерть людського тіла, але ніколи – людського духа! Праведний Іов навчає: «А людина вмирає і лежить бездушна; людина йде на той світ, – і де вона?» (Іов 14,10). Значить, лежить бездушне тіло, а де душа – ніхто не знає? Так, вона уже в другому світі, лиш нам не відомо, у якому стані: спасенна чи покарана? Святий апостол Павло написав знамениті слова про тих, хто служить Богові в переслідуваннях: «Як незнані, а проте надто знані; як ті, що вмирають, а все живі; як карані, та не забиті» (2Кр 6,9). Він наголошує, що вмирають, але завжди живуть, покарані, але душі ніхто не може вбити та знищити. Навіть сам Господь цього не довершить, тому що Він вірний собі. Ісус Христос, Син Божий, сказав про себе, що Він – Правда, Його слова – правда, бо батьком брехні Він назвав диявола (пор. Ів 8, 44). І цей Господь, коли навчав про страшний суд, вирік правдиві та невмираючі слова, у яких немає жодного сумніву: «І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне» (Мт 25,46). А вічне – означає тривання без кінця, завжди! Донька євангельського Яіра чи Лазар, брат Марії та Марти, померли, але Ісус Христос викликав їхні душі з вічності, щоб оживили тіло, і вони прожили ще певний період часу на землі. Садукеї, сектанти часів Ісуса Христа, поставили Ісусові питання, мовляв, чия буде жінка із сімох братів, які по черзі одружувалися з нею й не було потомства? А Ісус відповів: «… достойні осягнути того віку й воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж; бо й вмерти вже не можуть, тому що, до ангелів подібні, вони – сини Божі, бувши синами воскресіння» (Лк 20,35-36). Маємо чудовий спектр текстів із Святого Писання, де говориться про вічне життя! Вірять хтось у це чи сміються, готуються до правдивої вічності чи байдужі, але слів та постанов Господніх ніхто не в силі відмінити! Зустріч з Господом завжди повинна бути у добрих християн планована, бо сам Спаситель сказав: «Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте» (Мт 24,44). Ми, добрі християни, віримо у це, готуємося до зустрічі з нашим Спасителем, мимо помилок у житті, які виправляємо щирим розкаянням у святій тайні Сповіді. Тут полагоджуємо наше життя з Господом. Бог добрий, а тим, хто перепрошує Його за життєві промахи, Він радо прощає, тому смиряймося перед Господом. Покланяймося нашому Господеві, який віддав своє життя у страшних муках, вмираючи за кожного та кожну із нас. Сьогодні, у Хрестопоклонну неділю, вірний Божий люд припадає чолом до землі, поклоняючись святому хресту, на якому помер Ісус Христос, наш Спаситель. А хрест – символ Ісуса Христа, якого боїться та перед яким дрижить ціле покаране «царство» демонів. Колись демони втішалися, що намовили людей розп’ясти Боголюдину – не знали, що Він воскресне. А Господь – завжди живий!
Якось пустинник запитав демона: «Що тебе у християнстві найбільше лякає?» Диявол відповів: «… тайна Хрещення, у якій я втрачаю свою силу і право над вами; хрест, який мучить мене, проганяє і нищить; а також причастя» (Ю. Грешко «Терапія душі й тіла», стр. 103). А Ісус воскрес, Він дарує нам воскресіння до вічного життя! Любімо та шануймо святий хрест, виконуймо добре знак святого хреста, якого бояться демони. Піднімаючи погляд на святий хрест, пригадуймо, що ньому помер наш Спаситель задля мене, ради нашого спасіння! Хай пресвята Богородиця, Мати Ісусова, яка стояла при хресті, коли помирав її син, Бог, виблагає нам дару вірності Христові до кінця нашого життя!
«Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності» (Мр 9,1). Хай ці слова правдиво відносяться до нас!
+ Ігор
Митрополит Львівський
4 квітня 2021 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів
