2Тм 1,1-2,8-18;
Лк 19,12-28.
Достойні учасники молитовного зібрання, найперше дякую Вам, що Ви бажаєте збиратися в ім’я нашого Бога, в Тройці Святій єдиного! Роздумуєте про правди віри, про необхідність гідного християнського життя та правильно націлюєтеся на осягнення вічної нагороди. Коли хтось не отримає нагороди після закінчення життя на землі – така людина не здобувала, а втрачала, не придбала нічого доброго, лиш змарнувала отримані дари від Бога. Ісус старався різними розповідями, історіями та притчами заохочувати людей, щоб, як лиш вміють, служили Богові, не змарнували свого життя, не нарікали, що вони убогі, але подібно євангельській вдові чинили діла милосердя (пор. Мр 12,42; Лк 21,2 ). Здавалося, що кидати дві лепти – скажімо дві гривні покласти на тацю в храмі – стидно, але убога вдова поклала останнє, що мала. А Ісус сказав: «… Істинно кажу вам, що ця бідна вдова кинула більш від усіх» (Лк 21,3). Бог глядить на серце людини, на її можливості, щирість та простоту, ніколи не вимагає чогось неможливого. А дати останнє – означає вповні довіряти Господові й цілковито покластися на Нього! Якось праведний Товит призвав до себе сина Товію й дав йому таку настанову: «Милостиню роби згідно з тим, що маєш; коли у тебе є достатків повно, роби з них, а коли мало маєш, то не бійся й з того дати» (Тов 4,8). Даниїл, якому ім’я Валтасар, одного разу дуже відважно пояснив сон царю Навуходоносору, не боявся сказати правду, і цікаво, що той прийняв пояснення сну пророком. Валтасар сказав наступне: «Тебе виженуть з-поміж людей, і ти житимеш із дикими звірями; тебе будуть, немов вола, травою годувати й роса з неба падатиме на тебе … аж поки не взнаєш, що Найвищий панує над людським царством і дає його, кому захоче. … твоє царство зостанеться при тобі, коли ти визнаєш владу небесну. Тому, о царю, нехай моя порада буде тобі до вподоби: спокутуй твої гріхи милостинею і твої переступи – милосердям до бідних; може, й продовжиться твій спокій-благополуччя» (Дан 4,22-24).
А зібраному народові Ісус розповів притчу про одного знатного чоловіка, який подався в далеку землю прийняти царство, а потім повернувся. Екзегети вбачають у цій розповіді натяк на подорож Архелая в Рим у 4 році до народження Христа, щоб підтвердити заповіт Ірода Великого на свою користь. Чоловік покликав слуг і дав їм по одній міні, що відповідало мірі 571 г срібла, приблизно, сто днів праці. Це був певний капітал, хоч не дуже великий, але при правильній реалізації він давав значний прибуток. Коли пан повернувся, один зі слуг помножив гроші у десять разів, інший – у п’ять, але знайшовся й такий, що приніс отриману одну міну назад. Він заховав її у хустинку, назвав пана жорстоким чоловіком, який жне там, де не сіяв, і сказав, що боявся його, тому так негідно повівся. Якраз слуга, що боявся, мав і примножувати до отриманого, подібно, як це чинили інші, а не легковажити довірою власника. Лукавий слуга зневажав пана, бо тримав міну в хустинці, а не вложив до скарбниці святині чи в інші місця депозиту, щоб отримати відповідні відсотки. Йому не потрібно було аж надто трудитися, в той час у грецько-римському світі капітал легко помножувався, бо не було багато людей, щоб розпоряджалися більшим капіталом. Але нам йдеться про духовну користь із цієї притчі, менше про якісь прибутки й капітал. У цьому панові пізнаємо доброго Господа, який дає кожній людині відповідні духовні дари. Ми отримали життя, знання, набули певного досвіду, в нас вклав Господь віру, надію та любов. Знаємо, що таке простота, покора, слухняність, очевидно, любов Бога та ближнього, володіємо певною професією, Господь дає дар материнства, батьківства чи навіть дитинства – усе це великі таланти, які Бог вкладає в нашу особу. Ми знаємо Заповіді Бога та Заповіді святої Церкви, володіємо певним мудрим тактом, послуговуємо засадами доброго виховання, поведінки тощо. Господь розкинув для нас дари природи: гори й доли, моря та річки, ліси та галявини, всяку звірину, птаство, нам світить сонце та місяць, на нас із висоти дивляться зорі, пахнуть квіти, ростуть ягоди, інші плоди фруктові та овочі… Багато, дуже багато усього дав нам Господь! Нам слід це зрозуміти, прийняти ласкаво від Господа, вміло усім користуватися, славити Його за те, перепрошувати за нашу людську невдячність, миритися з Богом і зростати у Його любові. Тоді дари, які вклав у нашу особу Господь, будуть приносити три, п’ять, десять і більше мін, коли ми нашу волю будемо єднати з Божою волею та прославляти Його святе Провидіння! Змагаймося жити так, щоб Господь назвав нас добрими та вірними слугами. Хай Божа воля буде благословенна в нашому житті! Ми бажаємо бути вічно з Господом, звичайно, хочемо нагороди, прагнемо неба! Хай ім’я Господнє буде благословенне! Пресвята Богородице, рятуй нас та допомагай!
+ Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
11 грудня 2020 р. Б., Реколекційно-відпочинковий Центр «Світлиця», Брюховичі
