Гл 2,16-20;
Лк 8,5-15
Кожна людина – сіяч, яка сіє зерна свого життя всюди, де появляється. Усі ці зерна життя мають відповідальність перед Богом й зараховуються людині від того часу, коли вона прийшла до вживання розуму, до свідомості про зло та добро. Очевидно, що люди у світі різного віку, і хтось посіяв у своєму житті уже дуже багато, хтось – менше, інші стартують, щоб кидати зерно у ріллю свого життя. Як люди, кидаємо різне зерно в ріллю життя, яке дає відповідні плоди. Якось Ісус відізвався до злобних фарисеїв: «Виплекайте дерево добре, то й плід його добрий; а посадіть дерево погане, то й плід його поганий. Бо дерево пізнається з плоду» (Мт 12,33). Зерно, яке кидає людина протягом свого життя, має різну якість: позитивне, добре – й негативне, грішне. А яке це зерно, про що йдеться? Дуже проста справа: наші вчинки, слова, думки, занедбання тощо. Ці плоди – це реальне життя людини, сам Спаситель навчав, що людину пізнається по ділах: «Добра людина з доброго скарбу добро виносить, лиха ж з лихого скарбу лихе виносить» (Мт 12,35). Діла людини, її відношення до ближніх позитивні чи негативні, означають суть любові чи негативу людського серця та духа до Господа Бога. Святий Іван Богослов робить такі висновки: «Хто ж любить брата свого, той у світлі перебуває… Хто ж ненавидить брата свого, той у темряві, і в темряві він ходить, і куди йде, не знає, бо темрява у нього засліпила очі» (1Ів 2,10-11). Кожна людина – це особа світла або темряви, посереднього не існує, тобто з Богом або проти Нього. Господь бажає для нас божественного світла, щоб люди були дітьми сонця, правди, дітьми неба, а не служили демонським підступним пропозиціям та намовам. Вибір завжди залишається за кожною людиною і що вона вибирає – те й отримує.
А євангельський уривок про сіяча пригадує нам навчання, проповідь Ісуса Христа у притчі, якою Він промовляв до зібраного народу. Він змалював щирого трударя, який не жалів своїх сил та ресурсів у посівах зерна. Сіяч вийшов сіяти у поле, яке не мало однорідного ґрунту, але траплялося каміння, тернина, дорога крім доброї ріллі, ще й птахи прилітали поживитися. Він не зважав ні на що, був щедрим господарем, уважав, що необхідно розкидати зерно щиро, не жаліти, можливо, й на камені знайдеться якесь сприяння, щоб проросло насіння. Ісус, розповідаючи, змалював, що на камінні, серед терня та край дороги, де витоптали людські ноги, насіння не мало шансу зростити плоду. Сíяльника тішило те, що, діждавшись урожаю, на доброму ґрунті вродило сторицею. Його труд не був марним, очевидно, він очікував більше, але розумів, що трудно рости зерну на камені чи серед тернини! Були втрати, лиш сíяльник не зважав на це, не жалував, а сіяв щедро в надії, що за старанність буде нагороджений. Так сталося, бо вирощений урожай сторицею перекрив усі його витрати.
Ми добре розуміємо, що йдеться про слово Боже, про мову Творця до кожної людини, яка Йому дорога, бо Він віддав життя з любові до людини. Господь не перестає говорити до людей різними способами і то не лише у храмах, коли чуємо повчання священників, але, як побожна література мовить, уся навколишня природа говорить до людини, усякі випадки життя, успіхи й невдачі, здоров’я та хвороба, теж «коронавірус» – це зерна, які намагаються скерувати погляд кожної людини на Бога й на вічність. Ці зерна розкидає Господь перед людиною, щоб вона пам’ятала, що вона – створіння Бога! Ось вночі написав мені один із наших священників, що помер певний чоловік від хвороби коронавірус, якого минулої неділі вибрали головою ОТГ. І люди продовжать впокоюватися в Господі, не лиш від корнавірусу, але від інших хвороб, від нещасних випадків, старості життя тощо. За яких 30-40 років багатьох із нас уже не буде в живих! Тому дуже важливо, щоби правда й любов Господнього зерна зростала в нашому серці та давала гідний плід нагороди у вічності. Зберігаймо Заповіді Господні, стараймося жити щиро по-християнськи, будьмо добрими людьми й відкидаймо усе, що гріховно сквернить нашу душу. Бог приготував для нас, не для когось іншого, лиш для нас, вічну щасливість, яку можливо здобути кожній людині без особливих подвигів! Пресвята Богородице, рятуй наші душі від зазіхань злобного диявола! Ми – Твої діти, а Ти – наша найкраща Мати!
Згадаймо сьогодні з великою пошаною та любов’ю святої пам’яті праведного Митрополита Андрея, якого 76-та річниця упокою та 155 років від його уродин. Митрополит Андрей обняв свій уряд у Львівській єпархії 1901 року. Це – мудра, високоосвічена людина, побожний душпастир та етнарх свого народу! Він дуже багато написав своєю рукою, а згодом, не маючи можливості, диктував, щоб інші писали. Його мудрість випереджувала час, своїм умом дивися далеко у майбутнє – хоч би пригадати про екуменічну діяльність – бо мав велике бажання об’єднати в Україні православних та греко-католиків. Дякувати Богу, що на цей час маємо дуже багато різних видань про Митрополита Андрея, про нього пишуть, тому глибше пізнаємо його життя. Особливо з нагоди його річниць відбуваються різні конференції, лекційні вечори, зустрічі науковців, здійснюються обговорення про вчення та діяльність Митрополита. Сьогодні у Митрополичих садах, біля Собору святого Юрія, відбудеться відкриття сайту, де можна буде детально ознайомлюватися з діяльністю та вченням святої пам’яті Митрополита Андрея. Згодом, о 17-ій годині, у Соборі святого Юрія, матимемо вечір, присвячений праведному Митрополиту, за участю Державної заслуженої хорової капели Трембіта. Цього Святця немає з нами, але він є для нас у небі, у вічності невидимою видимістю! У крипті Собору святого Юрія, де спочивають святі мощі Митрополита, у якій моляться люди, є книга, в якій народ кожного дня пише подяки Праведнику за вислухані молитви та просить про різні ласки у цього великого святого Мудреця. Запрошую вас, щоб і ви відвідували крипту з мощами наших святих Господніх архиєреїв та молилися за процес беатифікації великого Праведника Андрея!
+ Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
1 листопада 2020 р. Б., храм святого Івана Богослова, с. Зимна Вода
