Понад тисячу осіб 1 жовтня взяли участь у щорічному з’їзд осередків руху «Матері в молитві» Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви. Захід відбувався в Кохавинському монастирі святого Герарда (смт Гніздичів, що на Жидачівщині).
― Наші очікування стосовно кількості учасниць заходу ― сповнилися. Приємно, що до нас доєдналося 25 священників із різних деканатів. Дуже важливо, що духівники супроводжують свої спільноти в таких поїздках, адже це додаткова можливість разом помолитися, спілкуються на різні теми, обговорювали особисті питання, ― розповідає духівник спільнот «Матері в молитві» ЛА УГКЦ отець Микола Білецький. ― Захід розпочався спільною молитвою матерів. Цього разу в урочистому провадженні молитовного з’їзду надали перевагу молодшим жінкам, щоб вони перебирали досвід.
Перед Богослужінням багато людей прийняли Таїнство Сповіді. Очолив Божественну Літургію настоятель монастиря святого Герарда отець Володимир Борейко.
― Погода була дощова, але тепла. Тож ніщо нам не завадило провести зустріч. Ми молилися вервицю і розважали над віршами зі Святого Письма біля каплички, де з’являлася Богородиця. Наприкінці отець Леонід поділився наукою про Божу Матір, важливість молитви під час війни, покаяння і Сповідь, ― додав отець Микола. ― Гостею цьогорічного з’їзду стала Леся Гусак, яка від руху «За життя» представила ікону Божої Матері. Також ми почули багато свідчень, слів вдячності.
Такі з’їзди стають потужним поштовхом для подальшого розвитку спільнот «Матері в молитві», створення нових осередків. Отець Микола має вже заплановану низку зустрічей у різних парафіях. Так, зокрема, у найближчим часом відвідає спільноти в Рудно, Кам’янці, Ясниськах.
― З’їзд пройшов у родинній атмосфері. Були спільноти різного віку і з різним досвідом. Адже рух «Матері в молитві» започаткований ще в 2000 році з благословення Блаженнішого Любомира Гузара. Його організувала Віра Чмелик. Почесним духівником є отець Михайло Димид та отець Володимир Ольшанецький, а тепер ― отець Микола Білецький, ― пояснила модераторка спільнот «Матері в молитві» ЛА УГКЦ Олександра Ряба. ― Тож деякі спільноти мають вже понад двадцять років. Для них такі з’їзди ― можливість зустрітися з посестрами. Та є спільноти, які вперше побували на цій події, оскільки їх створили минулоріч, після серпневого з’їзду. Маємо в наших осередках досить багато молодих жінок, тож старші, як ми називаємо, «золота молодь», втішені, бо є кому продовжити їхнє служіння. До спільнот долучаються і вагітні жінки. Це дуже добре, адже в молитві формується нове життя. Між нашими членкинями дуже приязні взаємини: ми радимося стосовно різних питань, вчимося одні в одних, підтримуємо, молимося…
На з’їзд долучилися також вірні зі Стрийської і Самбірсько-Дрогобицької єпархій.
Учасниці спільнот запросили зі собою також жінок, у яких чоловіки, сини, брати боронять нашу країну від ворога.
― Було багато свідчень. Найбільше ділилися тим, як близькі з війни просять про молитву, як їх Господь оберігає. Були свідчення про зцілення від онкології після тривалого і майже безнадійного лікування. Одна учасниця зустрічі розповідала історію своєї донька, яка вийшла з коми. Лікарі не вірили, що це можливе, а рідні зі спільнотами організували молитву за участі тисячі людей і це допомогло, ― додала пані Олександра.
До цьогорічного з’їзду в Кохавині доєдналися і жінки з тимчасово окупованих територій чи місць, де точаться бойові дії. Серед них ― Людмила Вервейко зі Золочівського району, що на Харківщині. Від травня з двома доньками квартирує у Львові й активно волонтерить ― допомагає плести сітки.
― Я вперше була учасницею такого з’їзду. Мене вразив масштаб і те, як сильно єднає спільна молитва. Я переконалася, наскільки ми згуртовані ― в усіх матерів на устах були слова «мир», «щастя», «Мати Божа», яка є для нас усіх підтримкою у складні хвилини, ― ділиться пані Людмила. ― Моя дорога до спільноти «Матері в молитві» розпочалася, мабуть, як у всіх вимушено переміщених осіб: спершу я прийшла до церкви Всіх святих українського народу, шукаючи прихистку. Коли довідалася, що там займаються волонтерством, то майже щодня ходила допомагати. Зараз працюю і маю менше часу, та стараюся викроїти години-дві, іноді й чотири, щоб докластися до нашої спільної перемоги.
Пані Людмила з особливими емоціями ділиться про спілкування з учасницями спільноти:
― Люди ― надзвичайно відкриті. Між нами панує повна довіра, адже нас об’єднують наші діти, житейські проблеми і найстрашніше ― війна. Та вірю, що з Божою допомогою зможемо її подолати, ― наголосила жінка. ― Дякую Богові, що зустріла таких щирих людей на цій львівській землі, які зрозуміли моє гори, підтримали. До кінця днів буду пам’ятати це добро.
Говорячи про місце молитви в своєму житті, пані Людмила підкреслила, що завдяки спільноті виросла духовно.
― Я дуже добре відчуваю присутність Бога в моєму житті. Ця поїздка стала для мене ще одним кроком до зближення із творцем. Я пережила по-особливому і молитву на вервичці до Матінки Божої, яку промовляли біля каплички, і той дощ, який, як благословіння з неба, за нашу материнську працю, і вболівання, і переживання…
