Флп 4,4-9;
Ів 12,1-18.
Дорогі та любі сестри, внаслідок світового сумбуру з «коронавірусом» я опинився у вас на запрошення помолитися з вашою чернечою молитовною спільнотою. Дуже дякую, що ви пам’ятаєте про мене й запросили на молитву! Мав інші плани: молитися в соборі святого Юрія, разом зі священниками, де, на теперішній час, внаслідок пануючого ляку в світі та країні, у храмі збираються десять осіб. Таке велике свято, Квітна неділя, і така велика плутанина, якою керують незнані нам особи світового рівня, що мають свої плани відносно людства. Звичайно, що Божої волі ніхто не змінить, бо Господні дороги та Божі заміри не співпадають з людськими хотіннями і стоять вище людських задумів. У цей час засоби масової інформації так багато пишуть про загрозливі віруси та шкідливі бактерії, які можуть руйнувати людське життя і це – правда. Але дуже мало уваги звертає людство на великі беззаконня, на духовні промахи, яких воно допускається та в яких помирає, а це грозить вічним покаранням. Смерть тіла людини необхідна річ, пригадує святий апостол Павло: «Тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили» (Рм 5,12). Отже, усі помруть, хто народився! Хоч у планах Господніх розуміння смерті не було, як згадує Мудрець: «Бо Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих» (Мудр 1,13). Гріх спровадив смерть тіла, а тривання у беззаконні загрожує вічному покаранню духа. Хтось подає статистику, що за останні два місяці від коронавірусу у світі померло 14.687 осіб, від простуди – 69.602, малярії – 140.584, самовбивства – 153.696, від раку – 1.117.141 особа. Не знаю, скільки в тому правди, але в коронавірусі розглядають просування проєкту: як можна керувати усім людством світу без війни, без вогню, поза цунамі чи загрозою стихій?
Ми – діти Бога, який кличе нас до вічного щасливого життя, не до смерті, бо гріховний стан духа нам чужий, неприйнятний, ворожий… Очевидно, стається так, що ми падаємо у певні провини, але ми з них піднімаємося, каємося перед Господом за свої продати, і Бог нас розуміє, прощає, любить, бо Він – наш Батько. Не завжди нас люблять ближні, можливо, і судять найближчі, але в такому стані вони нам не батько, не мати, не сестра і не брат! Лиш ті, хто люблять нас – такі розуміють і прощають, а хто критикує й судить – такі особи не люблять ближніх, тим самим не люблять Бога. Хто не любить, той критикує!
Ісус Христос любив апостолів, хоч вони багато разів помилялися, показували свою духовну незрілість, часом світилися гординею, бо хотіли займати певні місця, навіть у небі. Ще неба не здобули, а вище своє місце уже бачили? Ісус багато разів прощав їм і навчав їх прощати не сім разів, «… але – до сімдесяти раз по сім» (Мт 18,22). Зрештою, від апостолів слідувала зрада Ісуса, відречення від Нього, усі вони покинули Його, але Ісусова любов ніколи не покидала їх.
Син Божий сидів на осляті й скромно в’їжджав у Єрусалим. Люди знали Його, тому брали в руки пальмове гілля, теж не жаліли одежі, що клали під ноги осляті, яке поволі ступало вперед. До усього цього, зібраний народ весело вигукував на честь Ісуса: «… Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів 12,13). Скромний в’їзд, але історичний та пророчий: «Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб’яті…» Учні Христові лиш згодом зрозуміли, що це було пророцтво про Ісуса Христа, хоч ці слова були відомі. Ісусові не просто було сприймати слова вітання, бо Він знав, що усі Його залишать. Він переживав, що не відчує вірного рамена. Разом із вітання Господь відчував глибоку самотність, бажав підтримки не для себе, лиш радів би за своїх учнів станом вірності, надії та любові. Переляк зруйнував гідне відношення до Ісуса? Ким він стане для учнів через пару днів? Господь відав, хто вони, але Йому було важко сприйняти стан знання апостолів про нього?
Хай цей великий празник знаменується просторим торжеством у наших душах! Ісус в’їхав у Єрусалим, Він палає бажанням приходити до людських душ! Станьмо перед Господом у простоті та покорі, у вірності та любові! Він не очікує від нас багато, найбільше – щирого покаяння! Зложімо наші духовні та тілесні негаразди в ногах Ісусових! Вигукуймо Ісусові «Осанна!», віддаймо в руки Божого Сина наше спасіння та спасіння наших ближніх! Молімося до Господа, щоб припинив поширення коронавірусу у світі. «Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою» (Фил 4,6). Хай Пресвята Богородиця береже нас у вірі, надії та любові!
+Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ
12 квітня 2020 р. Б., каплиця сс. Милосердя, вул. Сельських, м. Львів
