Сьогодні у церкві Різдва Пресвятої Богородиці – 11 священників, близько 30-ти парафіяльних спільнот, катехитична школа, реколекції, чування, тисячі парафіян. Позаду – 5 років будівництва храму та багато років становлення парафії, чимало складних і радісних моментів, попереду – нові цілі та великі плани. Але найголовніше – каже настоятель о. Орест Фредина – Господь створив чудо, бо спершу витворив цей храм у наших серцях, а вже потім допоміг звести стіни.
Ми зустрічаємось з отцем напередодні храмового свята. Він з радістю розповідає про свій шлях до священства, згадує людей, які упродовж цього часу крокували з ним поруч, говорить про храм і велику спільноту вірних, акцентує на значенні Різдва Богородиці для кожного з нас і раз по раз повторює: «Я вдячний Господу за все, що Він мені дав, жити з Богом моя найбільша радість».
17 квітня 1994 року отця Ореста Фредину призначили настоятелем парафії Різдва Пресвятої Богородиці. Уже через рік, влітку, розпочалося будівництво великого храму, який зводили всієї спільнотою, а в жовтні 2000-го, у ювілейний рік Різдва Христового, його освятили. Священник пояснює, що один із засновників парафії – світлої пам’яті отець Василь Вороновський – дуже любив свято Різдва Пресвятої Богородиця. Для нього воно було, як ще один спосіб слухати Бога, і вдивляючись у приклад Марії, наслідувати Його. Тому дуже хотів, аби саме у цей день відзначали храмове свято.
Різдво Пресвятої Богородиці – світанок нашого спасіння
Отець Орест розповідає, що сьогоднішнє свято розпочинає церковний рік, а життя і приклад Марії вчить нас послуху, гідності, довіри до Бога навіть серед важких терпінь.
«Це перше велике свято, яке починає новий церковний рік і воно є світанком нашого спасіння. Бо не раз можемо побачити, як за молитвами Богородиці міняються людські серця, люди навертаються до Бога. Лише зверніть увагу, як зображають Єву, яку спокушає змій. Він перебуває на рівні її очей, голови, розуму, а якщо подивимося на Марію, то змій завжди в’ється на землі, під її ногами, там, де і є його місце.
Життя Пресвятої Богородиці та її батьків, показують нам, як серед труднощів і випробувань можна прожити гідно, зберегти любов і живу віру до Бога. Саме Богородиця є нашою вчителькою молитви, послуху. Якщо уважно почитаємо Святе Письмо, то побачимо, що лише про Марію сказано, що вона пильно слухала кожне слово Боже і зберігала його своєму серці. За її прикладом цього треба дотримуватися усім нам, бо живемо у складному часі серед багатьох викликів».
Вчімося від Богородиці у будь-яких ситуаціях залишатися людиною
Запитуємо в отця про головні уроки сьогоднішнього свята, а також про те, якою має бути наша відповідь на зло, сучасні виклики, труднощі, в яких нині перебуваємо.
«Різдво Пресвятої Богородиці та її життя у світлі Євангелія дає нам можливість навчитися бути людьми. А це найкраще – вчитися бути людиною від тих, хто все своє життя людьми були і людьми відійшли. Навіть, коли інші нас не розуміють, несправедливо дорікають, неправильно з нами поводяться – тим не меш наше життя перед Богом має залишатися чистим і тоді Господь обов’язково принесе у нього Свій дар. Наприклад, життя батьків Марії – Йоакима і Анни. Вони були праведні, вміли любити, вирізнялися душевною чистотою, але довгий час були бездітними і через це зазнали багато терпінь. Проте у підсумку бачимо, як Бог їх винагородив – у них народилася Пресвята Богородиця. Звідси випливає ще один найголовніший урок цього свята – навчитися прийняти від Бога дар, який стане даром не тільки для двох людей, а даром для цілого світу. Бо начебто молилися тільки Йоаким і Анна, але їхнє терпіння, чистота, любов і згодом народження Діви Марії – стали чудом для всього світу. даром не тільки для них, але й для всіх поколінь.
–Ми живемо у складному часі, змагаємось з нечистю, але посеред таких випробувань, Бог показує нам, що маємо безконечне життя, тільки важливо упродовж земного шляху зуміти залишитися людиною. А зробити це буває дуже непросто. Ми слабкі створіння і, наприклад, сьогодні нам здається, що найстрашніше – це бомба чи снаряд. Але Бог каже нам, що замість вогню ми можемо мати Царство небесне, бо обдурені і спокушені гріхом – вмираємо, відкуплені Ісусом – живемо. Через це у нинішньому часі, у таких серйозних небезпеках треба особливо берегти своє серце».
Стихири свята багаті на старозавітні образи, порівняння, вони звіщають нам про радість і благодать
Стихири – змінні частини богослужіння, які молимось на Вечірні й Утрені. Вони змінні, оскільки, як правило, оспівують певне свято. Священник храму Різдва Пресвятої Богородиці о. Руслан Грех розповідає, що, коли вшановуємо будь-яке свято Діви Марії, у текстах молитов зустрічаємо багато порівнянь, старозавітніх образів, символів. До прикладу, навіть у Молебні часто трапляються різні порівняння: радуйся, двері небесні, радуйся, всемірне світло. Так само, якщо подивимося на стихири Різдва Пресвятої Богородиці, то побачимо дуже багато таких символів.
«У стихирах Різдва Богородиці є багато образів, але основні моменти, пов’язані з читаннями на Вечірні. Наприклад, у Книзі Буття розповідається про Якова, який йшов на землю своїх прабатьків для того, щоб там знайти собі дружину. Під час дороги він лягає спати і йому сниться сон, у якому бачить небесну драбину, а на неї сходять ангели. І власне у стихирах свята Різдва Богородиці є таке порівняння: Марія – небесна драбина, адже завдяки їй Бог зійшов на землю і дав людям можливість також піднятися на небо.
– Закцентую ще на кількох прикладах. Богородиця порівнюється до дверей, через які ніхто не може увійти, тільки Господь, тобто вона стає небесними дверима, через які увійшов Христос. Також у Книзі Мудрості говориться про те, що Господь приготував собі престол, на якому спочине і, власне, Богородиця порівнюється з цим престолом.
– Також важливий момент, який бачимо у стихирах: для того, щоб відбулося народження Ісуса Христа було замало людської природи, потрібна була Божа благодать. У Старому Завіті часто бачимо приклад бездітності: Авраам і Сара, батьки Івана Хрестителя, Йоаким і Анна. Власне тут спостерігаємо, як співпрацює Божа благодать з людською природою, бо тільки природи було б недостатньо.
Отець Руслан зазначає, що сьогоднішнє свято називають початком нашого спасіння, тому стихирам притаманні особливо радісні мотиви.
«Кожне свято несе у собі радість, але в стихирах Різдва Богородиці ми ніби по-особливому її відчуваємо. Часто стихири починаються словом «днесь» – у нас це перекладають як «сьогодні», але все-таки це слово має відтінок вічності, тобто свято, яке ми відзначаємо, відбулося не колись, воно відбувається щоразу. У цьому і суть радості. Про Різдво Богородиці говорять, що це початок нашого спасіння, тому і наша радість сьогодні особлива».
Щодо традицій відзначення храмового свята, отець Орест розповідає, що кожного року програма була різною: організовували і концерти, і молитовні вечори, і чування. Цьогоріч планують запросити людей поспівати духовних пісень, а на Святкову Літургію, як і завжди, запросять більше священників. На сучасні виклики мусимо зважати, – каже отець і додає, що все-ж, найголовніше – продовжувати жити життя разом з Ісусом.
«Ми маємо таке чудове свято – Різдво Пресвятої Богородиці, тож увійдімо в нього з серцем, повним довіри і поглядом, зверненим до Бога. Бо носити Спасителя у своєму серці – найбільше щастя і воно приходить до нас щоразу, коли йдемо до сповіді і Причастя. Тому кожному, хто святкує це свято, усім своїм парафіянам я бажаю завжди відчувати на собі Божу любов, тепло й опіку. І обов’язково вміти послужити своїм ближнім, вміти відповісти на любов Божу любов’ю свого серця».
Жоден день мого служіння не схожий на попередній
Спершу коронавірус, а тепер війна внесли свої корективи у діяльність парафії. За останні роки збільшили кількість Літургій, тепер у неділю і свята їх сім, а в будні – чотири. У церкві також є сховище, тому під час тривог сюди часто приходять люди. Це не єдині виклики, з якими отцю доводилось стикатися за роки служіння, але всі вони тільки утверджували в думці, що з Богом все можливо. Наприклад, будівництво храму стало справді народним, адже допомагати приходили жителі масиву, молодь з дітьми, люди, які до того не мали нічого спільного з цією справою. Також не було єдиного мецената, який би все оплатив, тому церква постала завдяки великому бажанню людей зробити щось на славу Божу.
«Вже більше 30-ти років я священник, з них понад 20-ть – настоятель цього храму. Скажу, що за весь цей час жоден день мого служіння не схожий на попередній.
– Коли я тільки вчився у підпільній семінарії, то навіть не здавалося, що прийде час свободи і ми зможемо будувати церкви і вільно служити. Далі був період виходу з підпілля, і я надзвичайно вдячний Богу, що мені вдалося це побачити. Згодом, коли я прийшов у цей храм, тут була лише капличка і треба було починати велику роботу.
– Сьогодні мені надзвичайно приємно згадувати про цей період, бо будівництво храму з самого початку стало загальною справою. Пригадую, як нам привезли цеглу, на вулиці зима, -18°, а біля церкви стоять маленькі діти, старі бабусі, молодь – вони десь почули, що привезли цеглу і всі захотіли допомогти.
– Колись Блаженніший Святослав сказав, що його найбільшим скарбом є люди. У цьому і моє щастя, бо на парафії я зустрів дуже і дуже багато хороших людей».
«Якщо люди бачили, як Ісус помножив 5 хлібів і нагодував 5 тисяч людей, то я упродовж життя міг бачити, як помножуються будівельні матеріали»
За архітектуру храму настоятель та команда архітекторів отримали Державну премію. Цікаво, що спершу о. Орест уявляв святиню зовсім по-іншому, надавав перевагу старим візантійським формам, але на конкурсі переміг інший проект і його затвердив кардинал Мирослав-Іван Любачівський. Головним архітектором був Радослав Жук – канадієць українського походження. Сьогодні священник радіє, що все сталося саме так, адже архітектор обрав новий спосіб будівництва – монолітно-каркасний – який тоді ще не часто використовували. За основу взяли хресто-купольний храм.
«Якщо ми уважно подивимось на архітектуру цього храму, то побачимо, що в його основі рівнораменний хрест, зверху чотири куполи, а п’ятий височить над ними. Дуже вміло поєднано квадрат і коло, а якщо поглянути зі сторони Центру Довженка, то гарно проглядається правило «золотого січення» – це означає, що були ідеально дотримані усі пропорції.
– Тому я справді захоплююся баченням пана Радослава, адже він зробив все не тільки гарно, але й практично: у нас вийшло два поверхи, ми поставили підлогове опалення, у храмі завжди комфортно, є конференц-зал, класи для дітей, захристії.
– Зізнаюся, що спершу моя молодеча зарозумілість трішки протестувала, але коли пройшов час я дуже полюбив усі ці форми, а сьогодні надзвичайно щасливий, що міг бачити, як через добрих людей Бог створив таку красу».
Говорячи про виклики, з якими доводилось зіткнутися під час будівництва, отець каже, що на них ніколи не акцентував, тому навіть не думав, що нічого не вийде чи не вдасться чогось зробити.
«Я завжди кажу: якщо люди бачили, як Ісус помножив 5 хлібів і нагодував 5 тисяч людей, то я упродовж життя міг бачити, як помножуються будівельні матеріали. Пригадую, коли ми їхали закупляти цеглу, нам потрібно було мільйон двісті штук, а старі радянські заводи не випускали стільки навіть за рік. Тоді мені розповіли, що відкрився цех у Новому Роздолі, де таку кількість могли виготовити чи не за місяць. Я одразу поїхав туди разом із ще одним чоловіком – паном Ярославом. Ми про все домовились, були дуже щасливі, в піднесеному настрої, а коли поверталися пан Ярослав каже до мене: «Прошу отця, а де ж ми візьмемо на це гроші?». Тоді я відповів, що ми свою роботу вже зробили, а тепер хай справа йде звідти, і показав пальцем в небо… і знаєте, відповідь не забарилася. Нам допомогли багато компаній і підприємств, всі ми вклали свої часточки – більші чи менші – а разом все це вийшло на славу Божу».
Дощ паде, діти ростуть» та «Хоч одне Господи помилуй за мене»
У 2001 році храм став місцем зустрічі Папи Івана Павла ІІ з молоддю. Тоді на площі зібралося близько півмільйона людей, а фраза Вселенського Архиєрея «дощ паде, діти ростуть» стала крилатою і сьогодні набула символічного значення. Приїзд Папи – не єдина знакова подія в історії парафії. У храмі є багато унікальних ікон, тут зберігаються мощі св. Шарбеля, св. Пантелеймона та Йосафата Кунцевича, Блаженного Новомученика Григорія Лакоти, а в березні цього року з Португалії сюди прибула статуя Фатімської Богородиці. Подія зібрала тисячі вірних, які приходили до Богородиці молитися за мир в Україні.
«Слова, які промив тут Папа стали знаковими, бо справді у нашому храмі завжди дуже багато дітей. Наші отці започаткували для них табори, зустрічі, катехизації, дехто вже повиростав, змінилися покоління і мені так приємно дивитися, як росте Божа Церква, а ми всі є один одному потрібні: священник на своєму місці, молодь, діти на своєму і всі з того радіємо.
-Ще пригадую цікавий момент, коли наш Митрополит Ігор проводив тут одну зі своїх перших Літургій, то сказав дуже гарну фразу, яка всім запам’яталася: «Я маю до вас усіх прохання – хоч одне Господи помилуй за мене». Всі наші парафіяни дотепер це пам’ятають і коли Владика відзначав свій 70-річний ювілей, ми з радістю про це згадували. Також у храмі був і Блаженніший Любомир Гузар, а Митрополит Ігор проводив реколекції – загалом у нас дуже цікаве, насичене парафіяльне життя».
Коли прощаємося з отцем і він виходить із захристії, до нього раз по раз починають підходити люди: вони вітаються, просять благословення, усміхаються й хочуть поговорити, і для кожного з них він знаходить час, і кожному з них посміхається у відповідь. Захоплено спостерігаю, щиро цьому радію і пригадую, як на запитання про те, що означає бути настоятелем однієї із найбільших парафій УГКЦ, отець Орест відповів, що це його найбільший дар.
«Я думаю, що це настільки великий дар, тому що на моєму місці міг бути будь-хто, але мені пощастило. Сьогодні я тут і за це безмежно дякую Богу. І водночас прошу усіх вас про молитву, бо це великий дар і велика відповідальність, а без Божої помочі ніхто не зможе спастися».
Сьогодні, як і багато разів до того, отець Орест розпочне Святкову Літургію і по всій церкві урочисто зазвучать піснеспіви. Але, мабуть, цьогорічна молитва буде особливою і буде вона про одне – якнайшвидший мир та перемогу. Віримо, що наші щирі прохання обов’язково почує небо. Бо сьогодні народжується Богородиця, зникає темрява, настає світанок нашого спасіння.
Підготувала Наталя Бельзецька в межах проєкту Пресслужби Львівської Архиєпархії «Головні свята та їх храми».
Як ми повідомляли, Пресслужба Львівської Архиєпархії презентує проєкт про головні церковні свята та історії їх храмів
Наступний матеріал розповість про свято Воздвиження Хреста Господнього та однойменну парафію у Львові.
Переглянути серію матеріалів можна за хештегом – #12свят12парафій
