1Кр 4,9-16;
Мт 17,14-23 (о. Тур).
За Ісусом Христом всюди слідували люди й дуже слідкували книжники, фарисеї та їм подібні, щоб ловити Його на мові й позбутися Його; а простолюддя мало різну потребу, бо радо слухали Його слóва, потребували зцілень, очікували, щоб вигнав злих духів тощо. Людям глибоко до серця впадали слова Христові – хоч усього не розуміли добре, але чуда, які бачили, підбадьорювали їх на дусі. Навіть слуги архиєреїв і фарисеїв заговорили: «… Ніколи ще не говорила так жодна людина, [як цей чоловік]» (Ів 7,46). Ці слуги насамперед чули, як говорять їхні архиєреї та фарисеї, вони порівнювали навчання своїх учителів до промов Ісуса й були приємно вражені Господньою наукою! А добрі слова мають велику силу! Святий євангелист Матей написав такий текст, що відноситься до Ісуса: «… Він вигнав духів словом та зцілив усіх хворих» (Мт 8,15). Коли існує прислів’я, що слова порушують, а вчинки потягають, то в Ісуса ці засади були тісно пов’язані між собою, бо й слова порушували, й учинки притягали народ до Христа!
У запропонованому євангельському уривку, описаному святим апостолом Матеєм, говориться про чоловіка, який прийшов до Ісуса, впав до ніг і просив, щоб Він помилував його сина, бо демон кидає його у вогонь та воду. Вони уже втомилися пильнувати його, щоб той не загинув у вогні чи втонув у воді. Цей чоловік повідомив Господа, що він представляв свого сина Його учням, але вони нічого не допомогли хворому, мали замалу віру, щоб вигнати диявола. Спаситель знав, що багато із людей ходять за Ним, шукаючи особистої користі та несподіванок, тому назвав усіх таких «невірним та розбещеним родом». А учням, які допитувалися Ісуса про їхню неспроможність прогнати демона, вказав на причину маловірства, бо їм бракувало віри, як зеренце гірчиці! Виходить, що мала віра й віра, як зерно гірчиці, – різні речі! Мала віра – це недовіра, нестійка та безхребетна віра, яка не протистоїть демонським підступам. А віра, як зерно гірчиці, – це віра, що переростає в потужне довір’я до Бога! Не забувай, що демон воює, а Господь перемагає!
Тут приходить на думку відношення ізраїльтян до Бога… Був у Ізраїлі цар Саул, якому довелося воювати проти філістимлян. Не завжди війна складалася на їхню користь, тим більше, що Саул не завше дотримувався розпоряджень, які оголошував йому пророк Самуїл, як волю Бога. Одного разу філістимляни отримали перемогу над ізраїльтянами й рухалися до Міхмас-просмику (пор. 1Сам 13,23). А Йонатан, син Саула, зі своїм юним зброєносцем пробиралися до філістимлянської сторожі через гострий скелястий шпиль. Йонатан сказав з великою вірою до свого юнака: «… Чи може Господь, що вчинить нам, бо Господеві не є важко спасати численними чи не багатьма» (1 Сам 14,6). Вони удвох зустріли чужинців й перебили приблизно 20 мужів на смерть. «І був жах в таборі, і в полі, і ввесь народ, що в Мессаваті і вояки жахнулися, і вони не бажали діяти, і земля була перелякана, і був жах від Господа» (1Сам 14,15). А сторожа Саула побачила, що у ворожому таборі велике замішання. Тоді пішов Ізраїль проти ворога, який тікав у великій тривозі та із переляку. «І в тому дні Господь спас Ізраїля…» (1Сам 14,23). У Святому Писанні значиться, що Господь спас Ізраїля, бо навів страх і безладдя у ворожому війську, яке не знало, що їм діяти, як встояти – й вибрали втечу перед боязливим військом ізраїльським. Філістимлянського війська було дуже багато зібралося, щоб воювати з Ізраїлем: «… три тисячі колісниць і шість тисяч коней, і численний народ наче пісок при морі. … І побачив ізраїльський чоловік, що йому тісно, щоб йому не піти, і сховався народ в печерах, і в ровах, і в скелях, і в ярах, і в ямах» (1Сам 13,5-6). Ось як важко було ізраїльському війську воювати проти численної кількості ворогів. Ізраїльтяни поховалися, повтікали усі, коли побачили велику потугу військових філістимлян, які вийшли війною проти них. А Йонатан довірив себе Богові, не захитався, лиш надіявся, що Господь може малою кількістю перемогти могутніх. Віра й відвага одного положила кінець великому та могучому війську філістимлян… Також Ісус звертався до апостолів та присутніх, щоб вони не були розбещеним родом, лиш мали віру в Йього, в Його силу, Його могутність – тоді жодна демонська сила, усі демони, нічого не вчинять тому чи тим, хто вірить у Бога та довіряє Йому. Послухаймо слів святого апостола Павла, який писав коринтянам: «… Коли нас ображають, – благословляємо; коли переслідують, – терпимо; коли лають, – молимося; ми стали наче сміттям світу, покидьками для всіх аж досі… Тож благаю вас: ставайте подібними до мене, [як я – до Христа]» (1Кр 4,12-13;16). Довірмо наше життя Богові! Віддаймо у руки Господні цю війну, молімося до Нього і пам’ятаймо, що Господь перемагає людськими руками, а часом сам заговорить, щоб вороги забралися з нашої землі. Господи, рятуй наш народ! Богородице Діво, спасай нас!
+ Ігор
Митрополит Львівський
21 липня 2022 р. Б., Храм Вознесіння Господнього, м. Львів
