Через Вознесіння Ісуса Христа не пропадає Його любов до світу, вона присутня серед нас. Не шукаймо Ісуса за хмарами. Небо починається там, де є Божа любов, яку вдихаємо, якій дозволимо ввійти до серця. В такий спосіб ми вже тепер самі стаємо частинкою неба. Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир під час проповіді у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра та Павла на свято Вознесіння Господнього.
«Коли нас покидає якась улюблена особа, ми супроводжуємо її на летовище чи вокзал, то повертаємося додому з відтінком смутку в серці. Хоча плекаємо надію, що знову зустрінемося – за деякий час знову таки їдемо на летовище чи вокзал з радістю зустріти цю особу. В цьому храмі ми звершили моління за багатьма покійними воїнами, героями. Віддаючи тіло землі, плекаємо надію на зустріч із ними у вічності. Такий оптимізм дарує нам великодня віра. А поживу для цієї віри подає нам зокрема сьогоднішнє свято та євангельське слово», – зазначив владика Володимир на початку проповіді.
Також він застановився над феноменом радості апостолів у контексті Вознесіння Христа.
На перший погляд, каже Архиєрей, може здаватися дивним, що коли Ісус вознісся на небо, то учні вернулися до Єрусалиму з радістю, як це чуємо з Євангелія Луки. Ми дуже добре пам’ятаємо, в якому стані перебували учні після хресної дороги і смерті вчителя. Вони були перелякані і замкнені в цьому ж Єрусалимі.
«Яка ж причина радості в момент Вознесіння, адже Вчитель возноситься на небо, вже не буде їх супроводжувати на землі? Ми могли б думати людськими категоріями чисто схематично: Ісус Христос був посланий на нашу землю, народився, прийнявши людське тіло, трохи пожив на землі, потім, терпівши, помер, воскрес і покинув землю, вернувся назад до свого Отця Небесного. Правда, ще прийде наприкінці світу. Ну а що тоді нам з того?» – додав він.
Відтак проповідник припустив, що сьогоднішнє свято може мати подвійне значення:
«По-перше, завершується земна діяльність Ісуса Христа. Ісус прийшов від Бога і йде знову до Бога. І ми віримо, що це також наша дорога. Небо не є якимось фізичним виміром, це стан. Ісус не пішов туди царювати в розкішних палатах. Бог є всюди сущий, так він об’явив своє ім’я ще Мойсею. Повернувшись до Отця, наш Воскреслий Спаситель у новій природі перебуває скрізь, не має стабільного місця побуту. Розумію, що нелегко зрозуміти це тяжке богослов’я. В будь-якому випадку Ісус сам запевнив учнів про свою присутність з ними до кінця віку (Мт. 28,20). А ми Йому віримо», – сказав Архиєрей.
І додав: «По-друге, ми святкуємо початок Церкви, бо до цього часу ще не було Церкви як такої. Було, правда, певне коло учнів, але вони після Воскресіння були в сумнівах, перестрашені. З цього ніколи б не вийшло Церкви, зеніт якої відбувся у день П’ятидесятниці. Тому для апостолів важливо було зустріти Воскреслого, який повторює «Мир вам», бо бачить їхню непевність. Як же ми прагнемо бути цього слова «мир», перебуваючи в стані війни!»
«Воскреслий Ісус має також рани, які означають, що терпіння, а навіть смерть не можуть нас від’єднати від Божої любові. Це означає, що дорога до Воскресіння провадить через страждання, випробування. Бог солідарний з моїм життям», – наголосив владика Володимир.
«Тепер учні вже сильні. Ісус віддаляється від них, але не залишає їх. А тим більше, коли Ісус говорить: «Ви мої свідки» – то це не можуть бути слова померлого, але воскреслого і живого, а тому присутнього. Як ми провели великодній час, чи зросли у вірі?» – запитав проповідник.
За його словами, сьогоднішнє Євангеліє також звертає увагу на дві важливі деталі: поклоніння і місія (післаництво). Учні поклонилися Ісусові, а тоді з радістю пішли в Єрусалим, прославляючи Бога. В цьому місті вони будуть скріплені силою з висоти, тобто Святим Духом.
«Святий Дух не може зійти на горду людину, перед ним треба схилити голову і відкрити серце. Тоді і мандрівка до неба буде успішною. Ми прагнемо неба і надіємося, що там будуть відкриті відповіді на наші запитання. Там, у вічності, вже є багато рідних та дорогих нам людей, тому надіємося на зустріч з ними. Вірити в небо – значить вірити, що Бог приготував нам майбутнє також тоді, коли перестає битися наш біологічний годинник. Думаю, що ми носимо в собі «частинку неба». Наприклад, людина мріє про стабільність, почувається найкраще вдома, має постійне прагнення кращого майбутнього, а це є риси неба. Небо – це не лише ціль, а також дорога, тут і тепер», – пояснив владика Володимир.
«В сьогоднішній день пам’ятаймо в молитві тих людей, які не вірять в небо або ніколи не відчули смаку неба на землі, бо вони хворі чи самотні, сумують внаслідок втрати близьких чи рідних. Обіймімо молитвою тих, які собі та іншим роблять життя пеклом, які відповідальні за насилля, несправедливість, спричинюють війни, щоб пасхальна таємниця діткнула їхнього життя. Особливо дякуймо Богові за тих, які нас підтримують, допомагають вірити в небо, роблячи його присутнім на землі», – просить єпископ-помічник Львівської Архиєпархії.
