Можливо сьогодні важче вірити в Бога і Його чуда, оскільки відчутний прогрес техніки і медицини. Складається враження, що людина є дуже сильна. Але чи так дійсно є? В час війни часто відчувається людська неміч та безпорадність. Людина на кожному етапі історії прагне Бога. Тому варто пригадати слова: Ісус Христос вчора і сьогодні – той самий навіки (Єв. 13,8).
На цьому наголосив єпископ-помічник Львівської Архиєпархії владика Володимир під час проповіді до вірних у другу неділю Великого посту в Архикатедральному соборі святого Юра.
«Сьогоднішній недільний день за допомогою євангельської розповіді про капернаумського паралітика допомагає нам знайти відповіді на деякі питання та сумніви. Бо наше життя є суцільним пошуком відповіді на запитання “Чому”?» Більше того, зазначає проповідник, вкінці євангельського уривку люди були здивовані та казали: «Ніколи ми такого не бачили».
Він задумується на тим, що саме здивувало людей? Чи це був факт відпущення гріхів людині, несення ліжка зціленим чоловіком чи, може, розкриття стелі, щоб з огляду на велику кількість людей опустити розслабленого в дім?
«Це великий креатив. Хоча ця вся подія, процес оздоровлення є причиною для здивування, а ще більше до подяки Богові за Його велике милосердя до людей», – переконаний Архиєрей.
Продовжуючи розповідь євангельського уривку, владика Володимир зауважив, що Ісус зустрічався з багатьма людьми, шукаючи до кожного особистий підхід. За його словами, в Капернаумі Ісус перебуває в одному домі, хочеться сказати, Він чекає на паралітика, щоб звільнити його від недуги, оскільки саме це чудо знаходиться в центрі розповіді. Ісус міг оздоровити цього чоловіка і на віддалі. В цьому випадку, підкреслює проповідник, випробовується віра членів маленької групи. Не знаємо, хто були ці четверо людей: рідні чи друзі паралітика, представники з оточення Ісуса, які співчували хворому, чи просто випадкові люди, яких він просив про допомогу. В будь-якому випадку, на переконання Архиєрея, показана важливість спільноти.
«Через інших людей знаходимо дорогу до Бога або, інакше кажучи, інші люди допомагають нам відкрити серце для Бога. Або протилежна сторона: інші люди можуть бути для нас випробуванням чи навіть перешкодою на дорозі до Бога», – сказав єпископ-помічник ЛА.
Книжники, продовжує свою думку владика Володимир, не вдоволені тим, що Ісус допоміг людині. Проблема глибша: вони в особі Ісуса не бачать Бога. Паралітик лежить перед Ісусом. Вчитель з Назарету є добрим лікарем та педагогом. Він відразу ставить діагноз: гріхи. Їх не видно, бо вони є всередині людини. Лише наслідок, параліч, впадає у вічі.
Можливо, припускає він, багато лікарів були безпорадні в цьому випадку. Після відпущення гріхів чоловік стає мобільним, може сам нести своє ліжко.
«”Мій сину” – це звернення Ісуса звучить по-особливому. Можливо цей чоловік був покинутий своїми батьками або був ними зранений… Цим зверненням Ісус дарує паралітику особисту любов і довіру. Після цього серце чоловіка є відкрите на прощення гріхів», – підкреслює Архиєрей.
Відтак владика Володимир звернув увагу на важливість Тайни Покаяння, до якої в час Великого посту в особливий спосіб запрошує Церква.
На його переконання, така «подія Капернауму» стає актуальною в святому Таїнстві Покаяння, де також стаються «чуда» прощення гріхів, позаяк Сповідь – це особиста зустріч людини з Богом, де можна скинути внутрішній тягар і зачерпнути нової сили.
«Для одних людей тяжко є прийти до сповіді, але водночас неможливо надалі перебувати в стані гріха. Є і такі, які прийшли до сповіді випадково або були заохочені іншими людьми. Але гідним подиву є це, як Бог любить людину, шукає її, чекає на неї. Залишається надіятися і молитися, що люди на цей заклик Бога відповідатимуть вірою», – наголошує Архиєрей і додає: «До сповіді належить також жаль за гріхи і постанова поправи. Церква є святою, але складається з грішних людей. Перші християни були дуже вражливі на гріх, бо він завдає рану на тілі Церкви, яка покликана бути святою. Якщо охрещені люди допускалися важких провин, тоді їх екскомуніковували, не допускали до Святого Причастя, тим самим виключали зі спільноти Церкви, накладали відповідні покути на певний час. Також спостерігали, чи ці грішники змінюють життя в кращу сторону».
