2Тм 3,1-9;
Лк 20,45-21,4.
Ісус Христос завжди говорив правду, бо обороняв людей від фальшивого впливу книжників, які уважали себе учителями народу та праведними особами. Господь вказував на помилки вчених людей: ходять у довгих одежах, люблять вітання на майданах, перші сидження в синагогах і перші місця на банкетах, демонструють довгі молитви для вигляду, теж у свій спосіб приносять кривду вдовицям. За ці вчинки, які книжники виконували, як добрі діла – мабуть, так думали й люди – Господь сказав, що такі приймуть строгіше осудження. Якого виміру буде це осудження, Спаситель не вказав, але перестерігав перед такими вчинками, як тими, що не заслуговують нагороди, лише осудження. Тут розуміємо, що йдеться не про вічний осуд, але інший вимір дочасного покарання чи певне терпіння у вічності! А може бути, що й вічне осудження, коли вчинки принесуть велику кривду простим чи віруючим людям. Христос вказував на книжників та фарисеїв, які займали визначальні місця у народі, щоб робити так, як вони навчають, але не чинити, як вони чинять (пор. Мт 23,2-3). Коли намір у людини – подобатися людям, де бракує Господнього Провидіння, тоді людина отримує свою платню. Ісус Христос дуже виразно навчав: «Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду» (Мт 6,2). Тому Ісус навчав своїх учнів, щоб вони не гналися за людською похвалою чи признанням, лише все чинили на Божу славу, промовляючи: «… Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк 17,10).
Господь завжди глибоко навчав, не так, як книжники та їм подібні! Якось Ісус знайшовся на подвір’ї святині, де стояли скарбнички, призначені для грошових пожертв прочанам. Люди самі не вкладали пожертв, лиш віддавали священникові, який залежно від призначення кидав гроші в скарбничку, тому Ісус міг бачити дві лепти, що подала вдова. Господь відразу звернув увагу на вчинок вдови й промовив: «… Істинно кажу вам, що ця бідна вдова кинула більш від усіх. … вона ж з убозтва свого поклала ввесь свій прожиток, який мала» (Лк 21,3-4). Інші давали багато більше, але зі свого надлишку, і це легше, ніж учинила вдова. Вона показала цілковиту довіру до Бога, віддалася в Його руки, вповні поклалася на Боже Провидіння. Бідна вложила найбільше у скарбничку святині, хоч це становило лиш дві лепти. Не журилася, як дасть собі раду наступного дня, бо віддала те, що мало їй послужити для забезпечення скромної поживи. Учімося від бідної, але мудрої й глибоко побожної вдови довіряти Богові та цілковито віддати своє життя у Його руки.
+ Ігор
Митрополит Львівський
19 лютого 2022 р. Б., Львівська духовна семінарія Святого Духа
