Одна незряча дівчинка не нарікала на свою долю, що не бачить. Вона раділа, що першим обличчям, яке вона побачить вже у вічності – буде обличчя Ісуса Христа. Ми, будучи зрячими, не завжди його бачимо. На це звернув увагу єпископ-помічник львівської Архиєпархії Преосвященний Володимир під час проповіді до вірних в Архикатедрадьному соборі святого Юра у 31-шу неділю після Зіслання Святого Духа.
«Євангельське слово Луки провадить нас у післяріздвяний час в напрямку Єрихону. Пригляньмося ближче до постаті єрихонського сліпця», – зазначив проповідник.
Архиєрей зауважив, що в цьому євангельському уривку описана ціла процедура зцілення, терапевтичний підхід до хворого. Це дуже притаманне ролі лікаря, ким і був Лука. «Тому він так детально розповідає про шлях людини до бачення, до світла. Який є також шляхом різдвяної людини», – підкреслив він.
Відтак проповідник пригадав сюжет цієї події: «Спочатку сліпий чоловік почув про рух людей, тоді питає яка причина такого зібрання. Почувши про Ісуса, кричить, просить про змилування. Ісус зупиняється, хоче його бачити ближче. Хворого привели до Ісуса, сліпець ризикує втратити місце свого заробітку, бо сидів край дороги і просив милостиню. Ісус питає його, в чому саме проблема: Що хочеш, щоб я зробив Тобі? Звичайно, що побажання хворого чоловіка було очевидне: прозріти! Ісус ще зауважує віру хворої людини. І аж вкінці є мова про оздоровлення. Чоловік прозрів та пішов за Ісусом, славлячи Бога. Народ також був позитивно вражений цією подією. Подорож до Єрихону – це пошук нових друзів, це дорога Бога до людини, до мене. Ісус йде не для того, щоб здобути собі політичних прихильників чи здобути капітал, а оздоровляти і спасати людей».
Щоб когось побачити, каже владика Володимир, треба до нього наблизитися, його зустріти. «У своєму Воплоченні Ісус йде назустріч людині, тобі і мені. Залишає чудове, зоряне небо, приходить на землю, бо на цій землі є я. Чи знайде Він у мені відповідного адресата? Ісус йде до грішної людини», – запевняє проповідник.
Кажуть, зауважує він, що алкогольно-залежні люди здебільшого мають в очах суцільну темряву. Маючи відкриті очі, нічого не бачать, бо вже самі собою не керують. Але це є хвороба, а будь-яку хворобу можна подолати.
«Кожний день, а навіть година є великим скарбом для нас. Щоб досягнути якогось результату, то потрібно багато зусиль, але й терпеливості, тиші, щоб почути істотне. Тоді важливо вміти зловити властивий момент, як це зробив сліпий чоловік. Хто не вміє чекати, не є терпеливий, той ніколи не стане сильною особистістю», – переконаний Архиєрей.
На його переконання, щоб осягнути ціль, треба пройти шлях. Наприклад, спортсмен хоче якнайшвидше осягнути ціль на естафеті, але він мусить зробити певну кількість кроків. Він може бігти швидше чи повільніше, але робить конкретні кроки. Важливо бути на добрій дорозі і йти в правильному напрямку. Так як сліпець старається бути край дороги, боїться зійти з дороги, щоб не заблукати. Коли вже зайдемо в життєві чагарники, то питаємо, де є Бог. І то добре, якщо запитаємо. Бо Він є біля нас, для цього прийшов на землю у постаті людини, щоб промовити нашою мовою.
Відтак проповідник пригадав історію однією незвичної шопки: «В австрійському містечку Куфштайн свого часу в парафіяльному центрі була дуже специфічна різдвяна шопка. Вже з подвір’я сліди вели до храму, потім треба було зайти у темне приміщення. Лише на ясла було скероване світло. Щоб побачити обличчя дитятка в яслах, то потрібно було низько нахилитися. Кожний хто докладав зусилля, нагинався, бачив не дитятко, а своє обличчя. Ясла були порожні, в них лежало дзеркало, де кожний бачив себе».
«Образ Бога у мені відновляється у сповіді. А Свята Євхаристія показує, що Бог є в дорозі зі мною. Не це є найважливіше, що лише світить, а те, що просвітлює і дарує тепло», – наголосив Преосвященніший Володимир і додав: «Саме таких зустрічей бажаю Вам і собі!»
