Сьогодні ми станемо свідками та учасниками дияконського рукоположення нашого співбрата Ігоря, який буде намагатися йти на межі фантастики. Бо де закінчується дорога розумового пізнання, там починається шлях віри, яка творить чуда. Про це сказав єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Преосвященніший Володимир під час проповіді до вірних в Архикатедральному соборі св. Юра у суботу 18 грудня 2021 року Божого. В цей день архиєрей звершив дияконське рукоположення Ігоря Фірута.
На початку проповідник звернув увагу вірних, що Церква сьогодні вшановує пам’ять преп. Сави Освященного, зауваживши, що окремі моменти його біографії здаються на межі фантастики.
Відтак розповів біографію святого: «Сава є дитиною 5-6 століття, народжений поблизу Кесарії, що в Кападокії. Маючи лише 8 років, з огляду на певний суспільний тиск, він ховається в монастирі, де під проводом досвідчених монахів зростав у чеснотах, особливо покорі та послуху. На десятому році життя в монастирі вибирається на прощу до Єрусалиму. Може сам не здогадується, що вступає на дорогу особливого наслідування Ісуса Христа, з яким так тісно було пов’язане згадане місто. На певний час домом для Сави стала пустинна лавра святого Євтимія. Згодом отримує дозвіл звершувати життєвий подвиг в окремій келії-печері, перебував там в аскезі, займався ремеслом плетіння кошиків. Переселяється в околиці потоку Кедрон, згодом до нього горнуться учні, тоді сам засновує для них лавру з церковцею. Святі Літургії служилися там рідко, лише коли приходив якийсь священик, бо Сава вважав себе недостойним до такого служіння. З пасторальних мотивів патріарх Єрусалиму Салюстій рукоположив Саву під послухом на священика, тому й названо його «Освященний». Отримує титул архимандрита всіх монахів краю. Коли Церкві загрожувала небезпека, то преподобний Сава ставав в її обороні, укріпляючи народ у вірі, навертаючи єретиків. Був авторитетом навіть для імператора».
Щоб зрозуміти логіку життя святих подвижників, владика Володимир звертає увагу, на сьогоднішнє євангельське слово. «Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, і Я заспокою вас. Візьміть моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, і знайдете спокій своїм душам. Бо моє ярмо любе і мій тягар легкий». (Мт. 11, 28)
Ярмо, -пояснює проповідник, — це, зазвичай, парна дерев’яна упряж для тварин, що надягається на шию. Якщо це парний «пристрій», то має бути хтось другий, хто допоможе нам нести цей тягар.
«Цією допомогою стає сам Бог, який з великої любові до нас вирішив стати людиною. Всі ми тією чи іншою мірою втомлені (гр. копіонтес — зношені, стомлені від життя, від ходіння, від тяжкої праці), виснажені почуттям провини, тяжкістю гріха, страху, сповнені відчаю. Неприємності, невдачі, розчарування можуть підстерігати нас на кожному кроці. Але є надія. Христос пропонує спокій (гр. анапау — «відпочинок, полегшення»)» – наголошує він.
«Тут ідеться не про бездіяльний відпочинок або зниження відповідальності перед Богом, а про полегшення, яке приходить, коли ми складаємо наші клопоти до ніг Ісуса і обновляємо наш дух через прощення гріхів і зняття тягаря законництва», – доповпнює свою думку архиєрей.
«Щоб увійти у цей спокій, ми повинні відгукнутися на Євангеліє вірою (послухом). «Прийдіть до Мене». Тут бачимо заклик до особистих відносин з Ісусом, а не тільки до вчення чи виконання обрядів. Ісус бачив, що, на відміну від мудрих і вчених людей, простим людям (біднякам, грішникам…) легше було відкритися для Господа, просто слідуючи за Ним», – пояснює проповідник.
«Так, християнське життя не позбавлене турбот, але ми не мусимо їх нести самі. У Божому плані ніколи не було передбачено, щоб людина несла свій тягар сама. Ярмо — це упряж для двох, і Господь просить дозволу бути в ній другим. Він хоче розділити з нами будь-який тягар. Бог кличе до наслідування людей, яким готовий послужити, допомогти у їхньому ярмі. А вони повинні помагати іншим», – переконаний владика Володимир.
