Кл 3,4-11;
Лк 14,16-24.
Усі пам’ятаємо ім’я великого мудреця – царя Соломона! Коли цар Давид відчував близький свій перехід у вічне життя, він заповів Соломонові, своєму синові, щоби беріг накази Господні, ходив Його заповідями, беріг установи, приписи та присуди Бога (пор. 1Цар 2,1-3). З цим пов’язувалося те, щоб Соломонові щастило в житті від близькості до Господа. У книзі написано, що Бог наділив Соломона великою мудрістю і дуже-дуже широким серцем. Читаємо таке в книзі Царів: «Наділив Бог Соломона, також мудрістю і вельми великим розумом, … мудрість Соломона була більша, ніж мудрість усіх синів Сходу, більша, ніж вся мудрість Єгипту. Був він розумніший від усіх людей…» (1Цар 5,9-11). Коли пригадаємо розум Адама до його падіння в гріх, то Адам перевищував здібністю розуму усіх людей, разом взятих. Звичайно, до цього списку не вписуємо пресвятої Богородиці. А Соломон був дуже мудрим тому, що його даром мудрості благословив Господь. Одного разу прибули до царя Соломона дві блудниці, які породили, кожна – по дитяті. Вони розповіли таку історію. Вночі одна з них, що спали в одній хаті, нехотячи приспала дитя й воно померло. Та, що померло дитя, підмінила немовля, тобто, забрала живе, а підложила іншій свою мертву дитину. Друга жінка прокинулася, щоб годувати дитя, але побачила, що воно мертве. Вранці пильно приглянулася до дитяти й побачила, що це не її дитина. Стали сперечатися між собою: «… Ні, моя дитина жива, а твоя дитина мертва» (1Цар 3,22) і навпаки. Цар велів принести меч й розтяти дитя, поділити їх пополовині. «Каже тоді цареві жінка, дитина якої була жива, – бо серце її зворушилось із жалю за своїм сином: Прошу тебе, мій пане! Нехай дадуть їй дитинку, нехай не вбивають! А друга каже: Нехай не буде ні мені, ні тобі! Розтинайте!» (1Цар 3,26). Мудрий Соломон пізнав, що мати дитини ця жінка, яка не бажає смерті своєму немовляті. Розсудивши справедливо, віддали дитя її матері. Від такого судження увесь Ізраїль сповнився пошаною до царя! Не спішімо когось судити, будьмо виваженими, просімо Святого Духа, щоб допомагав нам в справедливих судженнях, тоді й наш розум буде великий!
Святий апостол Лука описав притчу, в якій Ісус Христос розповідав про чоловіка, що справив бенкет. Коли усе було приготовано до частування, він послав свого слугу, щоб повідомили гостей: «… Ідіть, усе готове». Цей щедрий гостинний чоловік зустрівся з несподіванкою: усі відмовилися прийти, вказуючи на причину. Господар аж розгнівався, коли почув повідомлення слуги, але не зрезиґнував з приготованої вечері. Він розпорядився, щоб слуга швидко подався на майдани та вулиці міста та привів вбогих, калік, сліпих, кульгавих. А слуга був добрий та вірний, бо виконував розпорядження найкраще й швидко. Підвладний вчинив так, як велів пан, і доповідав панові, що усіх забрав з майданів та вулиць, але в наявності є ще порожні місця. Спостерігаємо гарну ініціативу слуги та його відповідальність, тому що він повідомив про виконане веління й сказав, що є вільні місця. Тим самим слуга виявляв готовність слухати пана й виконати наступне його розпорядження. Запрошені, які були у пана на особливому рахунку, показалися безвідповідальними людьми, особами своїх інтересів, далекими від доброти великодушного господаря. Вельможа готував великий бенкет ради них, просив на усе готове прибути, а ті поставили на перше місце поле, волів та дружину. Пан почувався ображеним, неоціненим тими, кого він дуже поважав. Натомість, мав дуже кмітливого та спостережливого слугу, який докладно виконував волю господаря, вчасно повідомляв про виконану роботу, готуючись до наступного завдання. Володар повелів, щоб слуга ще попробував вийти за межі міста на шляхи й огорожі, наполягати та переконувати людей, щоби прибули на приготоване прийняття. Дім повинен наповнитися гістьми. Для пана було дуже важливо, щоб усі взяли участь в щедрому частуванні. Вкінці, дуже важну заяву зробив господар: «… Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері» (Лк 14,24). Радіємо від великодушності господаря, який бажав усім добра: «… щоб дім мій наповнився». Розуміємо, що це – Господь у своїй любові та доброті бажає усім людям великого й вічного щастя! Хто відмовляється, не прислухується до Божих натхнень – Господь шанує вибір людини, але такі назавжди втрачають вічну радість, вибираючи вічне нещастя. Будьмо кмітливі, як слуга доброго пана, який вчасно виконував його волю та з вдячністю повідомляв господаря. Хай наше служіння Богові буде радісним і щирим!
Дякуємо Богові за Його щедрий дар для своїх дітей, які отримали це приміщення. Уважаю, що мене підступно обвели, обіцяючи інший об’єкт, щоб не віддати дітям цього будинку. Певні особи мали свою програму, не думали про милосердя та осіб, які в гострій необхідності. Але Господь має свої плани, надихає інших, які – не знаю, чи з прихильності до дітей, чи з упередженості до планів інших – все-таки віддали дім на дуже добру й благородну ціль. Сьогодні освячено приміщення під каплицю, у котрій будуть лунати моління до Господа. На голос священника сам Господь сходитиме з неба, щоби бути кормом своїх дітей у святому Причасті. У Божому домі легше вилити усі бажання перед Творцем. Хоч Бог знає нашу потребу, однак бажає, щоб Його діти розмовляли з Ним та повідомляли про свої запити. Ця каплиця – найважливіше приміщення у цьому домі, бо тут перебуватиме Ісус Христос під скромними видами хліба й вина. Тут священник в імені Господньому прощатиме людям гріхи, тобто Господь очищуватиме душі, чинитиме їх святими. Святий апостол Павло писав колосянам: «Не говоріть неправди одне одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами й одягнулися в нову, що відновлюється … до образу свого Творця» (Кл 3,9-10). Хай пресвята Богородиця опікується усіма вами та зі святими ангелами береже ваші душі!
+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ
29 грудня 2019 р. Б., каплиця святого Миколая Дому Милосердя, м. Львів
