У 9 неділю після Зіслання Святого Духа, 2 серпня, владика Володимир проповідував в Архикатедральному соборі святого Юрія у Львові. Роздумуючи над євангельською розповіддю про Ісуса, який ішов по воді, та апостола Петра, владика звернув увагу на силу молитви, важливість довіри Богові та Його присутність серед життєвих випробувань. Він наголосив, що бурі є частиною людського життя, однак Христос не залишає людину саму в них.
Молитва як джерело сили
Маємо новий день. Неділею розпочинаємо новий тиждень, бо для християн неділя є першим днем тижня.
На початку сьогоднішнього євангельського уривку чуємо, що Ісус перебуває на самоті, в молитві. А учням велів відчалити на човні, відплисти на другий бік, що означає якийсь новий початок.
Варто звернути увагу на наступні дві постаті.
Перша постать – це Ісус Христос, якого прагнемо наслідувати. Ісус пішов на гору помолитися. Гора у Святому Письмі – це особливе місце зустрічі людини з Богом. Мойсей зустрічався з Богом і отримав заповіді на горі Синай. Переображення було на горі. Блаженства були дані Ісусом на горі.
Ісус відійшов на гору для молитви, показуючи нам важдивість особистого спілкування з Отцем. Діяльність Христа була виснажливою: зустрічі з багатьма людьми, які шукали допомоги. Тиша – це потужне джерело сили. Дуже швидко розходилася вістка, що в народі є великий проповідник, Вчитель із Назарету. Ще до того Він прощав гріхи, встановлював діагноз хвороби, дарував зцілення. Тому для Нього була потреба відпочинку на самоті, де Він перебував у єдності з Отцем Небесним. Потім ішов по бурхливому морю.
Петро як образ людини
Друга постать – це Петро (з учнями), якого також можемо наслідувати, але водночас навчитися, чого не варто робити.
Пригляньмося ближче до ситуації учнів. Вони переживають бурю на морі, але це нормальне явище, коли на морі повстають бурі внаслідок вітру. Вони, напевно, були до того готові.
Учні жахнулися тоді, коли побачили привид. Ісус заспокоює їх, потішає своєю присутністю.
Тоді Петро має прохання до Ісуса, щоб йти по воді.
«Ходи», – каже йому Ісус.
І Петро йшов, доки не засумнівався, не злякався, доки не відчув силу тяжіння до землі, яка могла виражатися в земних речах або в гріховності.
Ісус чує прохання Петра. Хочеш іти, то ходи.
Але Петро починає потопати. Тоді бачить перед собою рятівну руку Вчителя з Назарету.
Наше життя – це процес, де стаємо добрими або поганими. Можемо втратити зв’язок із Богом. Але це не стається в один день, тому не можна в один день усе направити, так як Петро хотів відразу попасти в обійми Ісуса. Треба було пройти шлях.
Де є Бог у моєму житті
Найбільша проблема тоді, коли не бачу, не відчуваю Бога у моєму житті, коли замість Бога бачу перед собою привид. А це стається тоді, коли від Бога віддаляюся.
У життєвому морі будуть бурі, хвилі, але це ще не проблема, а, скоріше, нормальне явище.
Залишається відкритим питання, де є у моєму житті Бог. Його присутність є незмінною, але людина може бути більш або менш відкритою на неї. Він є передусім там, де людина чинить добро.
Ми не можемо гарантувати чи запевнити, що довго витримаємо в добрі та вірі, бо можемо спіткнутися чи тонути. Не забудьмо тоді слів Петра: «Господи, рятуй мене!»
Тоді відразу відчуємо присутність Бога в човні нашого життя.
Бог не забирає бурі
Бог не забирає від нас бурі, але йде в них з нами.
У час терпіння, випробування є різні можливості: можна нарікати, проклинати інших, гніватися, впадати в депресію, а можна кликати Бога на допомогу.
Передусім у тиші почуємо відповідь: «Я з тобою, довіряй Мені».
