10 липня 1941 р. у тюрмі НКВС у Києві розстріляли священнослужителя УГКЦ Андрія Бандеру, батька Степана Бандери, одного з провідників Організації українських націоналістів.
Народився Андрій Бандера в Стрию на Львівщині. Закінчив теологічний факультет Львівського університету, у листопаді 1906 був висвячений на священика. Активно цікавився політичним життям, займався популяризацією кооперативного руху серед селян, вступив до Наукового товариства ім. Шевченка.
На початку 1919 року голосував за Акт Злуки УНР і ЗУНР. Під час польсько-української війни вступив до Української галицької армії, де служив капеланом у 1919-1920 рр.
У 1920-30хх рр. був парохом у Старому Угринові (суч. Івано-Франківська обл.). У нього народилися 4 сини та 3 доньки. Згодом, після арешту, він свідчив: «Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України, світогляди моїх синів і доньок однакові».
З початком ІІ Світової війни і окупацією Галичини більшовиками, він залишився служити в Старому Угринові. Отець Андрій знав, що його житю загрожує небезпека, що він є під пильним оком НКВС, готувався до арешту. «Я сьогодні готовий на все! Щось гірше від Соловків, чи сибірської Воркути, або Колими не може мене зустріти! Насильна ж смерть від большевицької кулі або від катувань у в’язницях НКВД пришвидшить мою зустріч зі Споконвічним Богом», — зафіксували його слова сучасники.
У серпні 1940 р. до нього прибув зв’язковий від Степана Бандери, щоб переправити о. Андрія за кордон. Однак той відмовився, бо хотів залишився зі своєю паствою.
«Моїх парафіян я добровільно не залишу! Розлучити мене з ними можуть тільки наказ моєї церковної влади або насильство влади, остаточно – смерть!».
У ніч з 22 на 23 травня 1941 р. його заарештували із звинуваченням саме як батька Степана Бандери. Допровадили до Станіславова, звідти – до Києва, у внутрішню тюрму НКВС.
2 липня 1941 р. слідство у справі о. Андрія Бандери завершилося — його звинувачували у переховуванні нелегалів, зберіганні націоналістичної літератури тощо. А найголовніше звинувачення було у тому, що він до останнього підтримував зв’язок зі своїм сином Степаном: «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв’язок».
7 липня відбувся суд, 10 липня його було страчено. Точне місце його поховання невідоме, припускають, що його поховали на місці масових захоронень жертв НКВС у Биківні.
Перед смертю він написав «Мої особисті зізнання» — розповідь про свою родину і суспільно-політичне життя на Західній Україні від початку ІІ Світової війни.
8 листопада 1992 р. його реабілітували.
У 2002 році розпочався процес його беатифікації разом з іншими 44-ма жертвами комуністичного режиму.
Восени 2009 року Постуляційний центр беатифікації та канонізації святих УГКЦ повідомив про завершення збору документів у справі беатифікації (проголошення блаженним) о. Андрія Бандери.
Джерело: РІСУ
