Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор під час Архиєрейської Літургії з нагоди празника в Храм Пресвятої Євхаристії – Домініканський cобор.
У своїй проповіді Архиєрей зазначив:
― Доброчесні отці, дорогі богомольці та молільниці, сьогодні велике свято: Пресвятої Євхаристії. Про це багато разів говорив Ісус Христос: необхідність споживати його тіло й пити його кров, – переконував своїх учнів, готуючи їх до вічного щасливого життя. Господь звертався до усього народу, а, особливо, до своїх близьких учнів: «Хто споживає моє тіло і п’є мою кров, той має вічне життя, ― і я його воскрешу останнього дня» (Ів 6,54). І святий апостол Павло, великий поклонник та проповідник нашого Спасителя, також, заохочував усіх вірних до споживання трапези Господньої, тобто, святого Причастя. Він теж перестерігав, що споживання Пресвятої Євхаристії слід чинити гідно, тобто, не мати «гріха за душею». Бо, коли б хтось собі легковажив акт споживання святого Причастя, така особа поставила б себе в незручне положення строгої відповідальності перед Господом Богом. Господь дозволяє усім причащатися, але бажає, щоб особа приготувалася до цього через усунення гріхів зі своєї душі звершенням доброї святої сповіді. Апостол радить, щоб судити себе, тобто, критично поглянути на своє життя, побачити й усунути гріховну перешкоду методом визнання гріхів та щирого жалю. Апостол нагадував слова Ісуса Христа й радив, щоб часто причащатися, «щоразу», пам’ятаючи про нього. Він теж бачив багатьох духовно хворими, які байдужо відносилися до споживання трапези Господньої. А Ісус Христос вчинив відчайдушний крок, наказуючи, щоб слухачі споживали його тіло та кров, очевидно, з цих слів ніхто нічого не розумів, хіба те, що чули і мабуть, кожна людина складала собі в голові ці слова й мислила по-іншому? Багато із учнів Христових старалися це зрозуміти, але їм не вистачало віри: «Чимало його учнів, почувши це, казали: Жорстока ця мова. Хто може його слухати?» (Ів 6,60). І ― це правда, що мова ця жорстока, бо ізраїльтяни добре знали, що крові не можна було споживати.
Сам Господь давав розпорядження Мойсеєві, який повідомляв усьому народові: «І священик візьме пальцем з його крови і покладе на роги жертовника всеспалення. І всю його кров проллє при ногах жертовника» (Лев 4,30). Дуже багато знайдемо тексту в Старому Завіті про заборону їсти кров. Ось, наступне: «Стережись дуже пильно, щоб не їсти крови, бо кров це його душа. Не їстиметься душа з м’ясом. Не їстимете, на землю виллєте її, як воду» (Втор 12,23-24). Кров телят та овець, усіх, кого приносили у жертву, була незрозумілою забороненою річчю, яку потрібно було пролити під ноги, по чому ходили й топтали.
Ось, такі слова знав народ Ізраїлю, а почути від Ісуса про пиття, ще й його крові, ― народ похитнувся: «…багато хто з його учнів відійшли геть і вже не ходили з ним. Тоді Ісус сказав дванадцятьом: Чи й ви не хочете відійти?» (Ів 6,66-67). Юдеям було обридливо чути навчання Ісуса про споживання його крові, дивилися на нього, як на ненормальну людину, що твердить такі слова!? А Ісус не міняв позиції, не підбирав слів, не просив нікого, щоб залишалися при ньому, лише звернувся до апостолів словами, що вони вільні й можуть залишити його, якщо його слів не сприймають за правду. Господь був готовий залишитися самому, але не відступити від сказаних ним слів. Тут спохватився Петро й видав такий текст: «…Господи, до кого ж ми підемо? Ти ж бо маєш слова вічного життя; і ми повірили й пізнали, що ти є святий ― [Син живого] Бога» (Ів 6,68-69). Ісус вимагав повної віри у нього, в його Божественність, в його рівність з Батьком та Сином, віри в кожне слово, яке виходило з його уст. Син Божий говорив про Пресвяту Євхаристію, яку необхідно споживати, щоб отримати вічне щасливе життя та перебувати у ньому, живучи на землі.
Ми тепер це розуміємо, живемо в інших часах й нам легше повірити в те, про що навчав Ісус Христос, хоч багато ще залишаються духовно хворими й не вірять, і не практикують покаяння, щоб гідно причаститися. Недавно в одному із храмів приготували дітей до урочистого святого Причастя. Одна дівчинка не хотіла йти до святої сповіді, твердила, що не хоче і не піде сповідатися. Але її вмовили, посповідалася… Коли настав час причащатися, мала почала дуже голосно плакати з несамовитим протестом, так що певно особи, які були близько до дівчинки, почули в цій істериці слова: «Я не хочу пити його крові». І вона не причащалася, не пішла… Демон не бажає, щоб люди сповідалися й причащалися, виганяли його з домівок людських сердець. Злий дух бажає перебувати в людині й довести її до духовної руїни.
Хай пресвята Богородиця та святі наші ангели хоронителі, допоможуть нам гідно причащатися до кінця нашого життя!
