Із нагоди празника в храмі Святої Трійці Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор звершив Архиєрейську Літургію.
Звертаючись до вірних, Архиєреєй зазначив:
— Святий Учитель Церкви, святитель Іван Золотоустий, роздумуючи про дні П’ятидесятниці, запропоновані уривком із тексту Діянь, пригадує, що тоді потрібно було серпом збирати вирощений урожай, зрізати стебла, на яких знаходилися колоски налиті зерном. Він це порівнює із «пущеним в рух серпом слова» для справи жати духовний урожай, на який прилітає Святий Дух, як загострений серп (див. св. Ів. Золот. Бесіда VΙ на Ді Ιl, п.1). Апостол дуже гарно описав присутність учнів у просторому приміщенні: однодушно разом, які мали одну мету, виконуючи волю Ісуса Христа. Почули шум з неба і не тихий, бо прирівняний до буйного вітру й цей шум наповнив всю оселю, але нічого не літало в повітрі, не падало, шум, якого ніхто не злякався, усі спокійно сиділи без жодного сум’яття. Потім, з’явилися поділені язики, немов вогняні й сіли на кожну особу, які увійшли в учнів, як дощ просякає землю. В кімнаті нічого не горіло, ніхто не обпікся, усе відбувалося у незвичайний спосіб, але з великою уважністю та спокоєм, усі наповнилися Святим Духом. Усе відбувалося не просто так, щоб учням наповнитися Святим Духом й справа завершена, але усі, хто наповнився Святим Духом, почали говорити іншими мовами так, як велів Святий Дух. Ці, хто отримав Святого Духа, проповідували слово Боже, зверталися словом до різного із присутнього люду, який був у Єрусалимі, а присутній народ чув свою мову, розуміли проповідування учнів Христових та дивувалися, що, не вчившись, учні говорили різними мовами.
Цікаво те, що цей шум відбувся не лише у зачиненому приміщенні, а його почули мешканці Єрусалиму, які сходилися до місця шуму, багато присутніх зібралося й хвилювалися, бо почули рідну мову. Наявний люд перешіптувався між собою й дивувалися, що галелияни говорять їхньою мовою?! А учні не говорили про буденні речі, юдеї і прозеліти, критяни, араби й багато іншого народу, чули розмову від учнів Христових про велич Божу! Очевидно, що учні говорили про Ісуса Христа, як Бога, Сина Божого, якого розіп’яла юдейська старшина, а він воскрес та вознісся на небо. Юдейській старшині не було приємно чути про Ісуса, вони не признавали його за Бога, розіп’яли, гадали, що справа закінчилася, а Ісус поживав не тільки на устах учнів, але у серцях тих, хто повірив у нього. Ісус Христос, за життя, неодноразово пригадував своїм учням про Святого Духа, який прибуде до них і такий час настав, коли він вознісся на небо. Цей Дух діяв у апостолах, пригадував їм вчення Ісуса Христа: «А Утішитель – Дух Святий, — якого Батько посилатиме в моє ім’я, той вас навчить усього і пригадає вам усе, що я вам казав» (Ів 14,26). Святий Дух надихав, заохочував, пригадував апостолам про науку Спасителя, Сина Божого, яку учні передавали громаді вірних, що збиралася навколо них. Святий Дух давав учням відвагу, щоб не боятися проповідувати слово Боже, вони стали мужніми, навіть, коли їх ув’язнювали, апостоли спокійно тривали у вірі та Святий Дух пригадував їм слова Ісуса Христа: «… Якщо мене переслідували, то й вас переслідуватимуть; якщо моє слово зберегли, то й ваше збережуть» (Ів 15,20). Пригадані слова Ісуса Христа зігрівали духа учнів й надихали виконувати волю Небесного Батька. Святий апостол Павло навчав: «… Дух допомагає нам у наших немощах: бо не знаємо, про що, як слід і помолитися; але сам Дух заступається [за нас] невимовними зітханнями» (Рм 8,26). Святий Дух піклується про нас й готує, щоб ми стали учасниками вічного блаженства! Він надихає кожну людину до благородного життя і віддаляє від усяких духовних та тілесних небезпек. Святий Дух просвічує розум людини, щоб вона бачила наперед демонські сильця, у які диявол бажає зловити людину. Тому дуже важливо повторяти молитву до Святого Духа, призивати його на допомогу, щоб уникати гріховного стану.
Коли пророк Мойсей провадив народ пустинею, люди швидко зневірилися й стали нарікати на Мойсея, наприклад, що не мають м’яса, як їжу. «І народ зле нарікав перед Господом, і почув Господь і розгнівався гнівом, і розгорівся між ними вогонь від Господа, і пожер якусь частину табору» (Чис 11,1). Мойсей заступався за народ, помолився до Бога і вогонь згасав, не палив людей. Пророк Мойсей звертався до Господа й промовив, що йому важко самому управляти такою кількістю народу. «І сказав Господь до Мойсея: збери мені сімдесят мужів з ізраїльських старшин, яких сам ти знаєш, що вони є старшини народу і їхні книжники, і приведеш їх до шатра свідчення і стануть там з тобою» (Чис 11,16). Зібралося сімдесят мужів, Мойсей поставив їх навколо шатра. «І Господь зійшов у хмарі і заговорив до нього. І взяв з духа, що на ньому, і поклав на сімдесятьох мужів старшин. Як же спочив на них дух, і пророкували…» (Чис 11,25). «І сам Мойсей пішов до табору, та ізраїльські старшини. І від Господа вийшов дух і навів перепелиці з моря, і вкинув на табір день ходи звідси і день ходи звідти довкруги табору, яких два лікті від землі» (Чис 11,30-31). Сила Духа була очевидною, бо Господь опікувався людьми й знав, що їм необхідно. Люд, натомість, чинив бунт, нарікав, тоді Господь застосовував методи виховання. Благаймо Святого Духа, щоб він навчив щирої молитви й просімо у Господа завершення війни. Хай пресвята Богородиця допомагає нам у небезпеках.
