У неділю Сліпородженого, 17 травня 2026 року, єпископ-помічник Львівської архиєпархії Володимир виголосив проповідь у храмі Положення Пояса Пресвятої Богородиці у Львові.
Роздумуючи над уривком Євангелія від Івана про оздоровлення сліпонародженого, владика звернув увагу на небезпеку духовної сліпоти, коли людина, будучи зрячою, не бачить Божої присутності у своєму житті. У проповіді йшлося про зустріч людини з Христом, яка змінює життя, про готовність до внутрішнього навернення, а також про вдячність за дар віри, Воскресіння і щоденні Божі дари.
Архиєрей наголосив, що пошук винних не вирішує проблеми, натомість Христос приходить, щоб відкрити людині очі серця. Також владика звернув увагу на те, що навіть та людина, яка знає про Бога і вважає себе зрячою, може залишатися духовно сліпою.
Знайти винних ще не вирішує проблеми
Слухаючи це євангельське слово, в нас може постати питання: про що ця розповідь? Або, якщо точніше, про кого тут мова?
Найперше зустрічаємо сліпого чоловіка. Ні він не згрішив, ні батьки його, а Бог має бути прославлений через цю людину. Інші люди б поспішили робити висновки, шукати винних, вбачати Божу кару. Питання «Хто винен?», пошук жертви може об’єднати людей. Ісус змінює напрямок діалогу. Знайти винних ще не вирішує проблеми. А в даному випадку не було винних.
Зустріч з Ісусом змінює життя сліпця. Цей чоловік, можливо, чув про Ісуса, але ніколи не бачив Його обличчя, сяючого любов’ю до людей.
Добрі справи вимагають зусиль
В описі цього чуда є певна символіка і процес. Ісус міг оздоровити сліпого лише одним словом чи поглядом, навіть на віддалі. Але Він докладає зусиль: робить суміш зі слини та землі, намащує очі хворому, відсилає до купелі. Це не є бюрократичні процедури, а наука, що добрі справи вимагають зусиль.
Будь-який вид праці в суботу був заборонений. Тим самим Ісус показує свою владу і над суботою, особливо тоді, коли треба послужити людині. Слина вважалася в давнину засобом зцілення і оздоровлення. Земля чи болото означає матеріальність та смертність людини, яка повертається в землю, з якої взята. А купіль Силоам означає «післаний». А це є один з титулів Ісуса Христа. Христос звільнює людину від смертності.
В будь-якому випадку сліпий отримує зір, стає іншою людиною, бачить інших, пізнає, ким є Ісус. Цей зцілений чоловік є навіть переслідуваний зі сторони місцевих провідників народу через порушення суботи. Його відкидають зі спільноти, не вміють розділити з ним радість. Але він свідчить впевнено, що Ісус для нього зробив. Це свідчення провадить до віри.
Зцілений чоловік потверджує післанництво Ісуса Христа. Він, зокрема, говорить дуже глибоке твердження, що Бог не слухає грішників. Чому? Бо грішники від Бога віддаляються.
Вважатися зрячими, але бути сліпими
Деякі люди, на жаль, залишаються сліпими, незважаючи на відкриті очі. І це інша, протилежна сторона розповіді. Захисники релігії, фарисеї, судді – якраз вони залишаються сліпими, незрячими. В них нічого не змінюється, вони закриті в собі, і найгірше, що вони цього не зауважують.
Ще є хтось, тобто ми, які чуємо це Євангеліє сьогодні. В якій ролі бачимо себе? В ролі сліпого чоловіка, який через зустріч з Ісусом змінює своє життя? А може ми лишаємося сліпими, дивимося, але не бачимо?
Так може бути, що ми, християни, думаючи, що знаємо багато про Бога, не відчуваємо Його присутності. Така небезпека існує в кожному з нас.
Я можу закрити очі на такого Бога, який мені невигідний. Бо Він закликає до примирення, прощення, а я цього не хочу. Він стоїть на стороні бідних, опущених, а я не хочу опускатися так низько. Він закликає мене залишити багато речей, недоліків, а я думаю, що потребую цього.
Ми можемо називатися християнами, мати свідоцтво про хрещення, але десь в глибині серця бути віддаленими від Бога і Його благовісті. Отже, є небезпека: вважатися зрячими, але бути сліпими.
Господи, відкрий очі мого серця
Буття справжнім християнином починається від щирого бажання: Господи, відкрий очі мого серця. Чи я дійсно цього бажаю, незважаючи на власну недосконалість?
Комусь може не подобатися, якщо ми змінюємо спосіб життя, стаємо кращими, аналізуємо, навертаємося, розширюємо світогляд. Сліпий до зустрічі з Ісусом ніколи не бачив, хто і що є довкола нього. Але були такі, що його ще за це переслідували, не раділи.
Ми не були свідками розп’яття Христа на Голгофі, ми не бачили порожнього гробу. Але чи ми приймаємо ці дари в наше життя? Чи ми вдячні за весняний недільний день, за чудову природу? Чи ми вдячні Богові за дар Воскресіння, яке нам відкриває дорогу до вічної радості?
Одна сліпа дівчинка втішала себе тим, що перше обличчя, яке вона побачить у вічності, буде обличчя Ісуса Христа, Спасителя.
Нехай пасхальне прозріння дотикає нас і супроводжує на дорозі віри!
