У 5-ту неділю Великого посту під час Божественної Літургії єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ владика Володимир виголосив проповідь над уривком з Євангелія від Марка (Мр. 10, 32–45).
У слові він звернув увагу на те, як Ісус говорить учням про свої страждання і Воскресіння, а вони – переживають страх і водночас намагаються забезпечити собі майбутнє. Владика говорить про людське прагнення стабільності, страх перед остаточними рішеннями, а також про покликання до служіння як основний критерій християнського життя.
Окремо він зупинився на прикладі Марії Єгипетської, наголошуючи на можливості переміни життя і святості для кожної людини.
Ісус і страх учнів
Ісус Христос наближається до Єрусалиму, тим самим щораз ближче є терпіння, хрест, але також і Воскресіння. Ісус говорить про це своїм найближчим учням, які поки що є з ним у дорозі. Але вони мають страх. Ісус анонсує, що буде виданий первосвященикам та книжникам, тобто людям з релігійного середовища. Ці особи мали якраз Ісуса захистити, але сталося інакше. Тематика анонсу страждань займає особливе місце в біблійно-літургійних текстах протягом Великого посту.
З однієї сторони людина хоче стабільності, але такої, яка їй вигідна. З іншої сторони є страх перед назавжди. Тому молода людина з великою трудністю приймає рішення щодо вибору свого покликання, життєвого стану. Думає, невідомо, як воно далі буде.
Не все розуміємо, але не можемо бути байдужими
Учні Ісуса не все розуміють. Це може бути розрадою для нас, бо і ми всього не розуміємо. Але, водночас, це є заклик до поглиблення духовного життя, щоб мати силу долати виклики на дальшій дорозі. Ми маємо право всього не розуміти, але не можемо бути до цього байдужі.
Євангелист Марко ставить перед нами сьогодні учнів Якова і Івана.
Бажання гарантій і відповідь Ісуса
Вони бояться, що ніякої кар’єри не буде, бо Вчитель говорить про смерть. Вони хочуть в якийсь спосіб забезпечити собі місце біля Ісуса. Один з братів хоче засісти праворуч, а другий ліворуч у Царстві Небесному. Вони, напевно, думають дуже по-світському, що це Царство буде якоюсь адміністративною структурою тут, на землі. А оскільки Вчитель говорить про свою близьку смерть, то треба подбати про майбутнє, мати якісь гарантії.
Інші учні обурені, починається бунт. Ісус говорить про смерть і Воскресіння, а учні вирішують свої питання, ділять владу. Можна сказати, що присутні якісь два паралельні світи. Ісус є великим педагогом, бо в даній ситуації наголошує на служінні.
Кожна людина може і повинна бути близько Бога, якщо готова служити: «Це в світі князі пригнічують інших, між вами має бути інакше: якщо хтось хоче бути великим, хай буде слугою». Ісус вказує на себе як приклад служіння. Служіння – це не професія, це покликання і дар, який потрібно прийняти. Найголовніше наше покликання – це святість життя. Святість робить нас не фанатами чи диваками, а якраз нормальними людьми.
Покликання, випробування і Воскресіння
Можемо собі на кінець поставити питання: щоб бути вірним учнем чи ученицею Ісуса Христа, чи конче терпіти так само ідентично, як Він? Радше ні, бо так випливає з євангельського слова. Основними критеріями наслідування Бога є служіння та сповнення Його волі. Ми, щоправда, не можемо спрогнозувати, де на цій дорозі будуть також терпіння чи випробування. Але саме в ці моменти має бути підсилена думка про Воскресіння.
Кожна людина має свою життєву дорогу, якесь покликання. Але прагнення виконувати Божу волю повинно бути програмою нашого життя. Тоді Бог обдаровує нас своєю благодаттю.
Марія Єгипетська і можливість переміни
Цієї неділі Церква ставить перед нами постать Марії Єгипетської, яка була спочатку великою грішницею. Гріх був для неї чимсь нерозлучним, навіть своєрідною «валютою», бо ним собі оплачувала життя. Але згодом пережила радикальне навернення, переміну свого життя. Чи вона могла це зробити з власних сил? Напевно, що ні. Вона дозволила діяти Божій благодаті, прийняла пасхальну таємницю у власне життя.
Марія Єгипетська з глибоких провалин гріха перейшла до вершин святості. Вона вчить нас, що святість є можлива для кожної людини, яка готова виконувати Божу волю та заінвестувати власне життя у служіння. На перший погляд, це мінімальні критерії, але вони мають велику перспективу.
Не важливо, будемо ми праворуч чи ліворуч Ісуса Христа. Більш важливо жити в єдності з Ним, не виганяти Його з власного життя, перебувати в Його люблячих обіймах.
