4 неділя Великого посту Євр 6,13-20; Мр 9,17-31 (о. д-р Турконяк Р.) Собор святого Юрія, Львів 22.03.2026.
У прочитаному уривку листа до євреїв написано, що Господь дав обітницю Авраамові й поклявся собою, бо немає нікого більшого за нашого Господа! А Бог стверджував те, що благословитиме Авраама і розмножить його потомство. І в чому тут суть? Уся правда полягає в тому, що Авраам мав одного сина від своєї дружини Сари, яка породила його у старості. Одного разу Господь промовив до Авраама: «… Візьми свого улюбленого сина, якого ти полюбив, Ісаака, і йди до гірської землі, і принеси його у всеспалення на одній з гір, яку лиш тобі скажу» (Бут 22,2). З одного боку, Бог благословив Авраама, обіцяючи йому велике потомство, а з іншого боку, коли народився й підріс Ісаак, Господь звернувся до Авраама, щоб той приніс свого сина в жертву. І Авраам слухав Бога, довіряв Йому, бо так навчив його досвід життя. Коли Авраам з Ісааком прибули на гору, яку вказав Господь, Авраам збудував жертовник, поклав дрова, зв’язав сина й поклав його на дрова. Простягнув руку, щоб взяти ножа й вбити сина, але ангел зупинив його та повідомив, що він, Авраам, Господа боїться й готовий на усе ради Бога, навіть сина принести в жертву (пор. Бут 22,11-12). У кущах побачив Авраам барана, якого й приніс у жертву Господові! Після того Бог промовив: «Собою поклявся Я, каже Господь, тому що ти вчинив це слово, і не пощадив твого улюбленого сина задля мене, тому, благословляючи поблагословлю тебе і, розмножуючи розмножу твоє насіння, як небесні звізди, і як пісок при березі моря, і твоє насіння наслідить міста ворогів; і благословенні будуть в твоїм насінні всі народи землі…» (Бут 22,16-18). Своєю згодою і виконанням волі Бога, Авраам отримав від Господа щедре благословення і його потомство стало численним.
Святий євангелист Марко описав непросту подію зустрічі Сина Божого з батьком, у якого син мав злого духа. Дух опанував хлопця й паралізував йому мову та заглушив слух. Кидав хлопцем, той пускав піну з уст та скреготав зубами. Учні були безсилі вигнати демона, а Ісус вбачав у них рівень малої віри. Хлопця підвели до Спасителя й саме приближення до Господа потрясло злим духом, бо він повалив юнака на та почав кидати його по землі. Батько повíдав Ісусові, що з самого дитинства вони терплять такі муки, змушені стерегти хлопця від вогню та води, бо в такий спосіб диявол бажав знищити молодика. І батько хлопця з ваганням звернувся до Ісуса, щоб Він по можливості допоміг їм. Бо вже зневірився, що учні не могли вигнати диявола. Господь вказав батькові, що допомога залежить не від Спасителя, а від нього, від віри батька, який привів сина. І тато упокорено відповів: «… Вірую, поможи моєму невірству». Процес із вигнання затягнувся, збігся натовп, Ісус пригрозив злому духові, наказав вийти і той помстився на хлопцеві востаннє, кинув його на землю. Здавалося б, що в молодикові не було життя, але Ісус взяв його за руку, підвів і віддав батькові здорового сина. Нічого не написано про подяку тата. Можливо з радощів плакав, не міг промовити слова і вдячність проявилась у його сльозах, які рясно стікали з очей. Очі плакали, а серце раділо! Варто зауважити те, що Ісус, коли вигнав біса, промовив, щоб диявол не входив більше в цього чоловіка. Учням було цікаво знати, чому вони не могли вигнати демона з людини? Спаситель сказав їм, що той демонській рід виганяється молитвою й постом.
Тут треба сказати, що в нашій архиєпархії ми призначили священників, які займаються вигнанням диявола з людини. Досі демони не перевелися. Вони загрожують людям, тривожать їх і спокушають до гріха. А в деяких осіб входять, докучають, мучать, промовляють людськими устами, щоб погубити людину. Бог бажає оберігати своїх людей, щоб не грішили. Бо слідує кара за гріх, можливо вічна, коли хтось не перепросить Господа. Бог виховує людей, перестерігає перед гріхом, але людина легковажить, забуває, виставляє себе на чільне місце, грішить і програє. Перенесемося думкою у Старий Завіт в книгу Чисел, де описано, як Ізраїль опоганювався розпустою з дочками Моава. Ізраїльські чоловіки брали за дружин чи просто дружили з жінками моавитянками й поклонялися їхнім ідолам. Бог попереджав й забороняв такі дії. Господь сказав Мойсеєві, щоб зібрав старшин народу та наказав, щоб вбили свого друга, що посвятився Веелфеґорові, ідолу. Ніхто не спішив, але сталося, що «…чоловік з ізраїльських синів, прийшовши, привів свого брата до мідіянки перед Мойсеєм і перед всім збором ізраїльських синів…» (Чис 25,6). А «… Фінеес, син Елеазара, сина Аарона священника…», коли це побачив, узяв в руки списа й проколов ізраїльтянина й жінку мідіянку, – пошесть зупинилася (пор. Чис 25,7-8). «І було двадцять чотири тисячі тих, що померли від пошесті» (Чис 25,9), але після вбивства жінки-мідіянки та ізраїльтянина зупинилася погроза Господом смертність Ізраїлю. В такий строгий спосіб, щоб не поширювалося служіння ідолам, Бог виховував свій народ.
Стараймося за всяку ціну уникати гріха, бо це образа для нашого Творця, який очікує нас винагородити. Прошу вас читати Святе Писання починаючи від книги Буття. Читайте одну сторінку. Не одну картку, не одну главу, а кожного дня одну сторінку й запам’ятовуйте те, що привернуло вашу увагу. Так, там багато чого не зрозуміємо, але будемо знати історію людського роду від створення світу Богом.
Не забуваймо, що Сина Божого розіп’яли, Він помер на хресті. Але Господь воскрес і ми після смерті воскреснемо, бо Господь дарував нам безсмертні душі! Будьмо вдячні Богові за Його батьківську винагороду, якою бажає нам у вічності віддячити! Пресвята Богородице, рятуй нас і виблагай у свого Сина закінчення війни в Україні!
