Про священників думають у крайнощах. Або як про «звичайних людей у рясі», які працюють по графіку і за гроші. Або навпаки – як про людей без права на слабкість, які мають бути святими 24/7.
Обидві думки – далекі від правди.
Священник у Христовій Церкві – це не функція і не ідеальний персонаж з ікони. Це людина, яку Бог кличе служити іншим людям – у їхніх радощах, кризах, сумнівах, буднях. Людина зі своїми прагненнями, здібностями, обмеженнями, відповідальністю і особистою потребою у Божій помочі.
Ми зібрали поширені уявлення про священство (різні, інколи протилежні) і попросили владику Володимира пояснити, як є насправді.
МІФ 1: Священство – це просто професія
ПРАВДА: Священство – це передусім служіння. Графік і обов’язки допомагають його впорядкувати, але треба завжди бути гнучким – готовим до непередбачуваних людських ситуацій.
Священство не можна звести до звичайної професії. Так, у ньому є обов’язки, розклад богослужінь, відповідальність за організаційні процеси. Але його суть – у служінні людям і Богові. А життя людей не вкладається в чіткий графік: хтось потребує розмови пізно ввечері, хтось – підтримки і сповіді у лікарні. Тому впорядкованість допомагає, але священик завжди має бути внутрішньо готовим до несподіваного.
МІФ 2: У священники йдуть ті, кому «не вийшло» в іншій сфері
ПРАВДА: Священство – не запасний варіант і не ремесло. Без справжнього покликання людина не витримає цього шляху.
Священство – це не спосіб «влаштуватися в житті»: якщо в іншому місці «не склалося», то й тут, швидше за все, не складеться. Якщо людина приходить із мотивацією втекти від невдач, забезпечити себе, вона навряд чи зможе витримати вимоги цього покликання. Тут потрібні глибока внутрішня зрілість, віра, готовність жертвувати собою. Тому питання покликання до священства – дуже важливе, і Церква дуже уважно розпізнає його перед свяченнями.
МІФ 3: Священники “заробляють” на Таїнствах
ПРАВДА: Таїнства не продаються. Священик служить безкоштовно, а пожертва – це добровільна підтримка храму та служіння.
Жодне Таїнство не має матеріальної ціни і не може продаватися. Священик є вдячний за пожертву, але не має права вимагати оплату за Божу благодать. Водночас служіння потребує реальних ресурсів: утримання храму, світла, тепла, церковного начиння, часу на підготовку (ми ж вкладаємо чимало коштів в організацію урочистих подій, наприклад, весілля. Так само важливо належно підготувати храм до звершення таїнства). Тому пожертва – це не плата за таїнство, а добровільна підтримка церковного життя. Вона є знаком відповідальності кожної особи і всієї спільноти за свій храм.
МІФ 4: Священник має бути безгрішним і не має права на помилку
ПРАВДА: Священик – теж людина, яка потребує Божого милосердя. Важливо не бути безпомилковим, а жити згідно сумління й уміти каятися та робити правильні висновки.
До священика прикута особлива увага, тому його помилки є дуже помітними та болючими для людей.
Священник не є безгрішним – він також людина, яка бореться зі своїми слабкостями й потребує сповіді та Божої підтримки. Святість священника полягає не в безпомилковості, а в постійному наверненні, чесності перед Богом і людьми та готовності виправлятися. Бо жити згідно з сумлінням – важливіше за суспільну оцінку.
МІФ 5: Священник може втручатися в особисте життя людей і вказувати, як жити
ПРАВДА: Священик не керує чужим життям. Він навчає, пояснює й заохочує, але остаточний вибір завжди за людиною.
Бог створив людину вільною і Церква поважає свободу вибору людини. Священик не може втручатися чи контролювати чиєсь особисте життя. Його завдання – навчати, пояснювати, допомагати, просити, підтримувати і заохочувати в пошуку правильного рішення заради добра самої людини. Але остаточний вибір завжди залишається за самою людиною.
МІФ 6: Священники не розуміють реального життя звичайних людей
ПРАВДА: Священик – покликаний і вибраний з народу і для народу. Без розуміння людей, їх болю й щоденних труднощів послужити їм – неможливо.
Священики не приходять «з іншої реальності». Вони виростають у звичайних родинах, переживають ті самі виклики, що й інші люди. У душпастирстві вони щодня стикаються з людським болем, кризами, сімейними труднощами. Без співчуття і розуміння життя людей справжнє служіння просто неможливе.
МІФ 7: Священники живуть у розкоші та комфорті
ПРАВДА: Є передання про Митрополита Андеря Шептицького. Він приймав закордонних гостей і пригостив їх картоплею та квашеною капустою. На їхнє здивування відповів так: «Я їм те, що їсть мій народ».
Священик покликаний жити разом зі своїм народом, не заради комфорту, а щоб мати сили й ресурси для служіння.
Він живе серед людей і разом зі своїм народом. Йдеться не про комфорт як самоціль, а про гідні умови, які дають можливість служити – приймати людей, готуватися до проповідей, молитися. Християнська традиція наголошує на близькості пастиря до свого народу, а не на віддаленості чи розкоші.
Підготувала Юлія Козіброда
