У суботу, 22 листопада, у 85-ті роковини з Дня народження блаженної памʼяті владики Михаїла (Сабриги) відбулася поминальна Божественна Літургія за упокій його душі.
Архиєрейську Божественну Літургію очолив Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор.
У своїй проповіді Архиєрей зазначив:
— В посланні до коринтян святий апостол Павло написав про своє безумство. Мабуть він був свідком якихось непорозумінь в громаді віруючих, бо вказуючи на змія, який звів Єву перестерігав, щоб вірні не піддалися на спокуси і не зійшли з правдивої дороги. Апостол навчає, щоб служити Христові в чистоті та простоті і перестерігає, щоб не приймати іншого, фальшивого проповідування, яке поширювали вороги Бога та противники святого Павла. У цьому писанні відчувається якийсь сарказм, коли апостол Павло пише: «Думаю, що я не менший від великих апостолів. Хоч я і неук словом, але не знанням…» (2Кр 11,5-6). У його посланнях, а саме в цьому уривку відчуваємо перешкоди, які приходилося долати святому апостолові. Але він не здався, не покинув проповідування, бо цілковито довірив себе Господові!
Святий євангелист Лука пригадує про дванадцятьох апостолів, яким Спаситель дав велику владу, бо написано: «… владу над усіма бісами і лікувати недуги» (Лк 9,1). В апостолів було велике завдання: проповідувати про Боже Царство. Учні Ісуса успішно справлялися з цим завданням. Їх не зупиняли переслідування, гоніння, навіть смерть. Із цих проповідувань випливає велика любов апостолів до Ісуса, свого Учителя, й до народу, якому вони голосили слово Боже. Святий апостол Павло писав до коринтян: «Бо, якщо я звіщаю Євангелію, то нема чим мені хвалитися – це мій обов’язок. І горе мені, якщо не благовіститиму» (1Кр 9,16).
Сьогодні вшановуємо пам’ять про нашого єпископа, світлої пам’яті владику Михайла Сабригу. Сьогодні 85-та річниця від його уродин, а у вічність він відійшов у 2006-му, на 66-ому році життя, дев’ятнадцять років тому. Це був великий проповідник слова Божого. Вірні заслуховувалися у його проповіді навіть попри те, що вони тривали не менше як 30-40 хвилин кожна. Він мав поважні богословські знання, був молитовною особою, тому й бажав ділитися з вірним людом тим, що йому було близьке про Бога, пресвяту Богородицю, святих, ангелів та про вічність, до якої усі прямуємо. Нещодавно у Львові митрополит Теодор Мартинюк запропонував для вірних різні зарисування та ескізи святої пам’яті Михаїла Сабриги. Так одного разу, не пригадую з якої нагоди, мені довелося побачити його писання. Такої каліграфії, такої витонченості кожної літери я ніколи не бачив.
Ці ескізи, яких було чимало, свідчили про те, що він мав великий художній дар! Про Михайла Сабригу поділилась згадкою його сестра: «Михайло малим хлопцем сідав у певному місці, щоб йому ніхто не чинив перешкод і малював вугликом або олівцем». Ми відкрили у владиці Михаїлові дар до малювання і дар глибокого художнього проповідування. Також сестра владики пригадала, що він пробував вступити в художній інститут (теперішня Львівська Національна Академія Мистецтв), але йому дали завдання зліпити голову когось з осіб марксистської ідеології, – він цього не виконав, бо мав інші переконання. Звичайно, що його не прийняли, проте Господь мав для нього інший план. Служив у війську три роки і з того періоду життя залишив чимало ескізів. Коли повернувся з війська, підпільно вступив до чернечої спільноти редемптористів, де таємно навчався на богословських студіях. Прийняв чернечу присягу 8-го листопада 1971 року, а в 1974 році був поставлений у чин священства архиєпископом Володимиром Стернюком. Це були роки радянщини, коли гонили вірних нашої Церкви і взагалі – це був час безбожного правління, коли переслідували все сакральне. Як і всі інші, отець Михайло не шукав для себе вишуканої роботи. Влаштувався у Львові в книжковій крамниці працювати простим робітником: приймав книжки на склад, зі складу розкладав на полички в крамниці. Ми, молоді підпільні ченці заходили в крамницю, щоб посповідатися або обговорити певні питання. Він завжди знаходив для цього місце й час. Отець Михайло мешкав по вулиці Лісна 19. З ним проживали інші редемптористи: о. Євген Пелех, о. Михайло Шевчишин і брат Йосафат Менда, а пізніше й інші брати. В їхньому будинку тодішні служби КГБ часто робили трус. Забирали релігійні книжки, сакральні речі й погрожували арештом. Рідко серед представників каральної служби знаходилися помірковані особи, які нерадо виконували вказівки ворогів Церкви. Пам’ятаю, що неодноразово отець Михайло при зустрічі повідомляв нас про повістки прибуття ворожих служб в будинок, де він мешкав.
Мені пригадується прізвище Зінченко. Цей чоловік тривожив священника Михайла своїм допитуванням та погрозами. Дехто з них ще живе, у когось у Львові досі проживають діти, онуки, правнуки. Трудно про таких осіб твердити, що вони патріоти України. Час минав й радянщина минулася. Але, щоб бачити вільну й незалежну Україну, про яку мріяли наші предки, потрібно ще воювати й боротися. Коли наша Церква вийшла з підпілля, багато довідалися про те, що отець Михайло Сабрига – єпископ. Ми нечасто могли зустрічатися у підпіллі, але одного разу, коли я відвідував преосвященного владику Володимира Стернюка, він повідомив, що отець Михайло – єпископ. Преосвященний Володимир відразу наголосив, щоб про це нікому не говорити, бо час підпілля вимагав секретних рішень та дій, про які повідомляли лише певним осібам. Це робилось для того, щоб не один, а кілька свідків знали, що така особа – єпископ. Отця Михаїла Сабригу поставили у єпископа 11 жовтня 1986 року. Він служив як священник, обережно наражаючись на небезпеку: відвідував доми, звершував Служби Божі й інші літургійні та обрядові потреби для вірного люду в різних місцях тодішнього союзу. Коли утворилася Тернопільська єпархія, Святіший отець папа Іван-Павло ΙΙ потвердив владику Михаїла на єпископа Тернопільської єпархії.
Пам’ятаю, коли він прибув у Тернопіль і молився у храмі. Довгий час не виявляв себе як єпископа, аж згодом почав відповідне служіння, виконуючи уряд єпархіального єпископа. Люди любили владику Михаїла за його простоту, спілкування з ними, виголошування проповідей, виявлене милосердя й любов до вірного народу. Ми уже згадували, що упокоївся у Господі 2006 році, був дуже добрим і Господь передчасно покликав його у засвіти! Преподобний владико Михаїле, заступайся перед Господом за свій вірний народ й виблагай у Всевишнього Бога дару завершення війни!
Святлини: Архикатедральний Собор НЗПБ – Тернопіль
