У день святого священномученика Йосафата, 12 листопада 2025 року, у храмі Собору Пресвятої Богородиці села Сухоріччя владика Володимир очолив Божественну Літургію та уділив священиче рукоположення диякону Ростиславу Яремі, вихідцю з цієї парафії.
У проповіді архиєрей закликав вірних поглянути на постать святого Йосафата як на святого, апостола і мученика, а також роздумати над тим, що означає бути добрим пастирем, який віддає життя за своїх овець.
«Дай Боже, щоб я пролив свою кров за заблукані овечки, щоб усі спаслися і прийшли до пізнання правди», — ці слова святого Йосафата владика Володимир поставив у центр своїх роздумів, наголошуючи, що вони залишаються живими і промовистими й сьогодні.
Іскра, що запалила серце
Особливі почуття наповнюють нас сьогодні, коли приходимо до храму собору Пресвятої Богородиці у Сухоріччі. Різні дороги нас привели сюди, бо різним і особливим є життя кожної людини.
У день празника святого Йосафата споглядаємо на його життя. Йосафат — наш святий, наш брат по крові, апостол і мученик за християнську віру та єдність Церкви.
У 1580 році у Володимирі-Волинському народився хлопчик, якому при хрещенні дали ім’я Іван. Уже з ранніх літ він проявляв нахил до побожності. Якось у дитинстві, перебуваючи в церкві, Іван побачив ікону розп’ятого Христа. Питаючи, хто це і чому розп’ятий, почув від матері, що це Спаситель світу.
«Якась іскра впала в його серце», — згадував згодом сам Йосафат. Від тієї миті в ньому почало горіти полум’я любові до Церкви. Молитва і побожність супроводжували його з юних років.
Батьки прагнули дати йому добру освіту. Коли Іван був підлітком, відбулася Берестейська унія. У 24 роки він став монахом і прийняв ім’я Йосафат.
Йосафат — Святий
Вже в дитинстві Йосафат став на дорогу святості, і ця іскра ніколи не згасла. Ставши священиком, а згодом єпископом, він, немов свічка, спалювався у служінні Богові та ближньому.
«Серце Йосафата ставало жертовником», — молимося ми на утрені його празника.
Його ревність подивляли навіть вороги. Святість Йосафата засвідчили люди після його смерті, а найбільше — сам Господь, який прославив його численними чудами.
І ми, люди XXI століття, паломники цього свята, свідчимо: святість не має терміну давності.
3. Йосафат — Апостол
Правдива святість не замкнена в собі — вона прагне змінювати інших.
Йосафат апостолував не лише словом, а й прикладом. Люди тягнулися до нього, хотіли бачити, слухати, відчути його присутність.
Коли він став єпископом, бідняки плакали, проводжаючи його як рідного батька. Він глибоко усвідомлював, що добрий пастир віддає своє життя за овець.
Йосафат — Мученик
Після підписання Берестейської унії Йосафат свідомо готувався до мученицької смерті за єдність Церкви. Знаючи, що у Вітебську готують змову, він усе ж вирушив туди з пастирським візитом, кажучи:
«Дай Боже, щоб я пролив свою кров за заблукані овечки, щоб усі спаслися і прийшли до пізнання правди».
У 1623 році він віддав життя за слова: «Щоб усі були одно!»
Його смерть стала увінчанням цілого життя, відданого Христу.
«Мученик не помирає, бо опиняється в обіймах Бога», — наголосив владика Володимир.
Заклик до нашого часу
Хоч змінюються епохи, вірність Богові і Церкві завжди вимагає жертви.
Але приклад Йосафата надихає не боятися.
«Священик взятий з народу, щоб бути посланим до народу», — нагадав владика, звертаючись до новопоставленого отця Ростислава.
Під час рукоположення кандидат тричі обходить навколо престолу, і саме тоді співається тропар мучеників — знак готовності віддати життя за Христа і Його Церкву.
На завершення владика згадав слова Патріарха Йосифа Сліпого, сказані біля гробу святого Йосафата:
«Нехай святий Йосафат аж до перемоги веде наш народ. Святість його життя повинна нас бадьорити, хоч би треба було жертви, бо йдеться про Бога, Церкву та народ».
