Проповідь владики Володимира, єпископа-помічника і протосинкела Львівської архиєпархії, виголошена у храмі Різдва святого Івана Хрестителя в місті Винники під час священничого рукоположення отця Романа Воловецького (13 листопада 2025 року)
У день пам’яті святого Івана Золотоустого владика Володимир наголосив на трьох головних аспектах:
– справжнє слухання Божого Слова передбачає любов і довіру до проповідника;
– пастир має «пахнути своїми вівцями», бути поруч і вести до Царства Небесного;
– любов є основою будь-якого служіння — зокрема й священичого.
Святий Іван Золотоустий — проповідник, закорінений у Слово Боже
Сьогодні звершуємо пам’ять святого Івана Золотоустого. Ми згадуємо цього святого на відпусті вкінці Божественної Літургії.
Згідно з твердженнями біографів, Іван є сином сирійської землі, народився в Антіохії 347 року. Там довший час служив як священик і проповідник, а згодом став Архиєпископом Константинополя. Він мав великий дар проповідування Божого Слова — а це означає, що сам був глибоко закорінений у це Слово.
У Посланні до євреїв читаємо:
«Слово Боже живе і діяльне, гостріше від усякого двосічного меча: воно проникає аж до поділу душі й духа, суглобів і кісткового мозку, розрізняє думки й наміри серця» (Євр. 4, 12).
Проповідь була невід’ємною частиною життя Івана. «Не можу одного дня прожити, — казав він своїм слухачам, — щоб вас не накормити зі скарбів Святого Письма». Тому його й назвали Золотоустим. Попри слабке здоров’я, під час проповіді він оживав. Прожив 60 років.
«Замало слухати слово, важливіше є його почути»
Замало просто слухати слово, важливіше — почути його. Тут не останню роль відіграє любов і довіра до проповідника, який повинен випромінювати риси лідера, пастиря.
У сьогоднішньому євангельському слові чуємо про важливість пастирського служіння. Йдеться також про взаємне пізнання між пастирем і отарою. Щоб пізнати одне одного, потрібно проводити час разом, ділити зацікавлення, спільно переживати радості та випробування.
Папа Франциск наголошував, що пастир має «пахнути своїми вівцями». Не так важливо, чи він серед отари, чи поруч, — важливо, щоб усі разом прямували до Царства Небесного.
Любов, що оживляє служіння
Можемо лише уявити, яку сильну любов до Бога і людей мав святий Іван Золотоустий, якщо навіть після своєї смерті його мощі залишалися джерелом чудесної сили.
Сьогодні ми є свідками і учасниками священничого рукоположення нашого співбрата Романа, який має свою історію життя й покликання — досвід любити і бути любленим. Тепер він прагне продовжити цю історію у служінні, яке неможливе без любові та проповіді Божого Слова.
Важко послужити чи донести істину до іншого, якщо не любиш цю особу. Тож подаруймо Роману нашу молитовну підтримку і вчімося разом любити!
